Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.)

13 вересня 1909 р. відбулося урочисте відкриття лінії Брош-нів - Перегінське - Осмолода. Довжина залізниці в 1913 р. склала 72 км. За період від 1890 р. по 1960 р. в Західній Україні було побудовано значну кількість таких залізниць. У 1960 р. їх загальна довжина сягнула максимуму - майже 1000 км. У 1960-х pp. почався їх демонтаж, який тривав до 2000 р. Сьогодні в Карпатському реґіоні є три діючі вузькоколійні залізниці: Бескидська, Вигодська та Осмолода - Дарів (частина Брошнівської системи).

Відновлення демонтованих і використання діючих вузькоколійних залізниць у Карпатах для потреб рекреації і туризму стає проблемою загальнокарпатського масштабу. Недарма проведено 3 міжнародні конференції "Карпатський трамвай", присвячені проблемі збереження та рекреаційного використання Карпатських вузькоколійок. На підставі комплексного аналізу орієнтовних норм допустимих навантажень на ландшафти, на думку М. Габреля та інших [11], відновлення ВЗ у гірських районах Львівської області дозволить створити 70 тис. нових місць для одночасного лікування, оздоровлення і відпочинку; перевезти 3 млн пасажирів у рік; на їх основі виникне 40 нових пішохідних, кінних, лижних і інших маршрути, ціла система місць короткочасного відпочинку, водночас відбудеться переосвоєн-ня території з лісогосподарського на рекреаційно-туристичний напрямок з охопленням значних територій, де рекреаційне освоєння не відбулося.

Крім названих, у міжвоєнний період притулки в Чорногорі функціонували ще в кількох місцях: на полонині Маришевській (з 1937 p.), на Яблуницькому перевалі (з 1932 p.), під Кукулом зі сторони Ворохти, на хр. Кострича (Молодіжний), а зі сторони Закарпаття - на полонинах Рогнєка та Квасівський Менчул ("Merkova chata"), під г. Гутин-Томнатик. Крім цього, на закарпатському боці для потреб туристів були обладнані літниська полонинських пастухів, лісничівка, сироварня на полонині Квасівський Менчул [92, с 256].

У 1929 р. виник Дрогобицький відділ ПТТ, який взяв на себе розвиток туризму в Підкарпатті. А в 1932 р. у Турці було організовано філію Дрогобицького ПТТ. Уже в перші роки свого існування (1930-1931 pp.) біля підніжжя г. Пікуй (1408 м) були закладені перші туристичні притулки Львівщини.

У 1934 р. в Турці засновано філію Львівського Карпатського Лещатарського клубу (КЛК), побудовано малий трамплін, створено секцію санного спорту. Недалеко від Турки розташоване с. Розлуч - один з центрів туризму і лещатарства Львівщини. У 1937 р. під керівництвом повітового старости Вагнера був розроблений своєрідний генплан розвитку Розлуча і видано технічне завдання на аналогічний план для с. Сянока.

У ці ж роки була розроблена чотириступенева класифікація туристичної рекреаційної цінності Дрогобицького повіту. До першої групи зараховано курорти Розлуч і Сянки, до другої - Турку, Бориню, Верхню Соколівку, до третьої - Комарники і Явору, до четвертої - Івашківці, Верхнє Висоцьке та Ільник. Однак, Львівщина відставала у цьому плані, у гірських частинах сусідніх Сколівщини та Станіславщини була мережа туристських баз, навіть готелів. Зокрема, на Сколівщині виникли турбази у Славську, Бескиді, Климці, туристичні маршрути були У 15 місцях, не рахуючи готелів [75].

У 1920-1930-ті pp. Розлуч досить швидко розвивається як курортно-відпочинковий центр Бескидів. У Розлучі функціонувало 14 пансіонатів на 400 осіб, 25 вілл і 20 селянських будинків, гірська лещатарська база на 200 місць та юнацький табір на 100 місць. Село одноразово могло прийняти 2000-2500 відпочиваючих, а за рік - до ЗО 000. При сільській гміні працювала відпочинкова комісія, яка займалася проблемами приїжджих. До послуг відпочиваючих були впорядковані лижні і санні траси. Організовувалися полювання на диких звірів, екскурсії до витоку Дністра, екзотичними селами, сходження на гори Піку й та Галич тощо.

З 13 липня 1933 р. відновлено рух спеціальних туристичних поїздів Львів - Сянки для забезпечення доїзду відпочиваючих у Карпати (туристичні вузькоколійки на Галичині виникли на початку XX ст.: Львів - Самбір, 1903 р.; Самбір - Сянки, 1905 p.; Сянки - Ужгород, 1905 p.). А з 1920-х pp. поширився кемпінговий туризм (у вагонах) на 3-10 днів з довготривалими зупинками в Ясениці Замковій, Розлучі, Соколівці, Сян-ках [75].Перший поїзд із Самбора до Сянок прибув 24 серпня 1905 p., а через кілька місяців - із Ужгорода. Перед війною Сянки стають другим лещатарським центром Карпат після Славська. Саме тут у 1913 р. було відзнаковано першу гірську лещатар-ську трасу Львівщини - Сянки - Пікуй - через села Сколів-щини до Розлуча, а звідти на Турку до Сянок [49].

Надалі Сянки розвиваються як туристично-відпочинковий центр. У 1937 р. тут одночасно відпочивало 1,5 тис. осіб. 16 березня 1936 р. у Сянках відкривається найкраща лещатарська база Польщі на 150 місць, функціонує 6 пансіонатів на 460 місць, 10 дачних будинків на 800 місць та 13 селянських хат на 120 осіб. До послуг відпочиваючих були: малий трамплін, санні траси, тенісні корти тощо. Постійно для любителів мандрівок організовувалися походи на гори Кінчук, Галич, Пікуй.