Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.)
У 1895 р. зі Львова вирушив перший туристичний поїзд. Рух потяга здійснювався за маршрутом "Львів - Сколе", потяг доставляв групи галицьких мандрівників в Українські Карпати на короткочасний відпочинок.
29 січня 1907 р. у Львові було створено перше на території Галичини карпатське товариство - Карпатський Лещатарський Клуб (КЛК), що почав організовувати регулярні лещатарські походи в Карпати.У 1908 р. великої активності набув осередок КЛК у с. Тата-рові, яким керували Мирон Малатинський та Юзеф Снайдер.
У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристичних походів виробляли навики участі в таборуванні, рятівництві, спостержництві тощо. Перший мандрівний табір організував І. Чмола, а постійний - П. Франко в 1914 р. Поблизу с Підлютого в липні-серпні 1924 р. розташувався міжвоєнний пластовий табір.
З 1926 р. під горою Сокіл при допомозі Андрея Шептицького було розпочато спорудження найбільшого табору українського "Пласту". Він зводився за проектом І. Чмоли та інженера Ю. П'я-сецького. Уже в 1929 р. тут були чотири житлові приміщення, кухня, "світлиця", в якій змогло розміститися 500 осіб, майдан та ігрище.
У с Підлютому, де містилася літня резиденція митрополита Андрея Шептицького, стояли два будинки для відпочинку знатних світських людей. Популярності с Підлютому додавало джерело сірчано-йодистої мінеральної води. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати своїми гірськими теренами на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів - "райшттоків" (з ніт.: "шлях для їзди верхи").
Біля с Підлютого були "вакаційні оселі", популярні в заможних рекреантів. Тут був збудований відпочинковий павільйон з центральним опаленням, що мав 31 кімнату для гостей. Для розваг рекреантів функціонували: стрільниця, дансинг, купальня, тенісні корти. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір. У лісах маєтку Галицької митрополії ККЦ у Перегінську було добре розвинуте мисливство (ловецтво) і мисливське господарство.
На території лісів митрополії в урочищі Різарня ще з XIX ст. існував туристичний притулок Польського Товариства Татран-ського. Однак, приватна власність на землю гарантувала територіальну недоторканість маєтку і значною мірою перешкоджала відвідування його території населенням. Щоб подорожувати маєтком, потрібний був дозвіл адміністрації.
Особливо популярною серед туристів була околиця гори Гро-фа. Туристичне товариство "Плай" (К. Паньківський) уже в 1933 р. найняло для туристичних потреб (довготривала оренда) 0,75 га землі на мальовничій полонині Плісце в Ґорґанах під г. Грофа. Багато зусиль і коштів товариство вклало в будівництво першого українського високогірного "захистку" (туристичної бази). Проект будинку виготовив інженер О. Пежан-ський. Завдяки безкорисливій праці десятків аматорів туризму впродовж двох років будинок-захисток було споруджено. Урочисте відкриття будинку, спроектованого та виконаного в оригінальному бойківському стилі, відбулося у серпні 1935 р. Разом із площею під будівництво товариство дістало від митрополії дозвіл на ведення туристичної діяльності в митрополичих володіннях і на користування ловецькими захистками на цій території [82, с 70].
У межах державних лісів заборони відвідувань лісів не було. Тому особливо популярними серед українських туристів були подорожі на гори Високу та Сивулю. Тут будували туристичні притулки. Один такий притулок був у Різарні, а другий на південному узбіччі г. Сивулі біля джерел річки Бистриці Солот-винської. Третій притулок був на перевалі "Корівка", що на північ від г. Сивулі. [26, с 46].
Популярним видом транспорту серед туристів на початку XX ст. стала вузькоколійна залізниця (ВЗ). Більшість дослідників, зокрема, М. Габрель, І. Чудійович, А. Басараб пов'язують будівництво ВЗ у Східній Галичині з інтенсивним розвитком лісової галузі (заготівля та первинна переробка сировини). Перша ВЗ з кінною тягою Шепот - долина Петровець з'явилася в Буковині в 1870 р. Перша ВЗ на паровозній тязі на території Східної Галичини була побудована у 1873 р. фірмою австрійського лісопромисловця Леопольда Поппера між містечками Долиною і Вигодою, довжиною 8,6 км. Наступним реґіоном Карпат, де активно розвивалося будівництво лісових залізниць, були Бескиди. Зокрема, у 1888 р. введена в дію провізорична кінна ВЗ на Кобилець (6,7 км), яка була закрита у 1918 р. У 1892 р. споруджено перший відтинок вузькоколійки в Гредльово (Дем-ні), промисловій частині Сколе, довжиною 3 км. 23 травня 1892 р. було введено в дію колію довжиною 13,6 км від Гредльово до Погранично!', а в 1893 p. задіяна вся колія аж до нижнього складу "Порташ", що під горою Рожичканя біля Козьови, довжиною 40 км. Від Верхнього Синьовидного було збудовано колію до Крушельниці в 1895 p., а її продовження до Зубриці - 45 км - було урочисто відкрито бароном Лібігом 10 грудня 1906 р. Протяжність залізниць становила 41 км, пізніше її довжина сягнула 75 км.Найдовшим напрямком головної лінії був відтинок Демня - Свіннік (18,7 км). Для пасажирського руху колією на цій ділянці діяло 7 спеціальних відкритих та 1 критий вагони. Широкий доступ до проїзду свідчив про велику популярність та значну кількість туристичних груп і відпочиваючих. Зупинки вздовж траси ВЗ проводилися за відзнакованими туристичними маршрутами на гори Парашка, Чорна Гора, Шебеля та інші. У 10-20-х pp. XX ст. в зв'язку із розвитком курортів на Сколівщині, в тому числі і на Зелем'янці, де було побудовано лічницю-курорт "Шматерівка", час від часу на лінії проводилися екскурсії. До паровоза чіпляли пасажирські вагони. Збереглася світлина, яка свідчить, що ця лінія обслуговувала туристів та дітей, які тут лікувалися.