Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.)

Історія розвитку карпатської туристичної інфраструктури в національній туристично-краєзнавчій літературі розроблена Ще вкрай недостатньо. Зрозуміло, що розпочата робота в цьому напрямку потребує подальших спільних зусиль фахівців багатьох наук і суміжних дисциплін: краєзнавців, архіваріусів, істориків, етнографів, географів, туристів.

Українські Карпати завжди приваблювали своїми краєвидами, особливими барвами і красою в різні пори року; унікальними фольклорно-етнографічними особливостями етнічних груп українців, досить багатим історичним минулим багатьох видатних мандрівників, краєзнавців, поетів і просто туристів. Тема карпатських мандрівок часто трапляється в працях іноземних і українських учених, письменників і поетів, художників, відомих громадських діячів. Підвищений інтерес до мандрівок галицької інтелігенції, студентської молоді зумовив необхідність розвивати карпатську туристичну інфраструктуру (транспортні засоби, місця для відпочинку мандрівників, марковані туристичні шляхи, рятувальні служби, курси гірських провідників тощо).

Аналіз доступних архівних першоджерел та галицьких видань дає підстави виділити два основні періоди історії розвитку галицької туристичної інфраструктури:

- І період - австрійський: початок і становлення (друга половина XIX ст. - 1914 p.);

- II період - польський: розвиток у міжвоєнний період (1918-1945 pp.) [57].

Стараннями туристичних спілок Галичини з кінця XIX ст. була розпочата робота по спорудженню прихистків для туристів у хребті Чорногора, що в межах Карпатської дуги за туристичним "рейтингом" посідає друге місце після Татр.

Чорногорський хребет є найбільш цікавим, оригінальним і своєрідним районом з-поміж гірських районів Українських Карпат. Крім суто унікального природничого значення, Чорногора - це ще й реґіон з багатим на історичні події минулим (опришківський рух XVII-XIX ст., події світових воєн і визвольних змагань, історія туристичного руху на Гуцульщині тощо); а також збереженою матеріальною і духовною культурою гуцулів, колоритом їхнього побуту, звичаїв, традиціями ведення полонинського господарства.

Чорногора володіє великим краєзнавчо-туристичним потенціалом. Починаючи з середини XIX ст., вона стає основним осередком активного відпочинку та лікування на сході Австро-Угорщини, а пізніше - Польщі та Чехословаччини. Цьому сприяли створення Австрійського Альпійського союзу (Osterrei-chischer Alpenverein) - у 1869 p., австрійського Туристичного клубу (Osterreichischer Tovristenclub) - у 1869 p. і Польського Товариства Татранського (Polske Towarzystwo Tatranskie) - у 1873 р.

У 1876 р. на Прикарпатті було створено Станіславський відділ РТТ у Станіславі (суч. Івано-Франківськ). Цей осередок функціонував до 1892 р. і пізніше у 1923-1939 pp. Він став одним з провідних громадських організаторів туристичних мандрівок у Чорногору й інші райони Карпат.

У 1878 р. розпочав роботу перший на території Українських Карпат прихисток для туристів - в урочищі Гаджина на Чор-ногорі. Притулкові було надано ім'я Грегоровича - активного діяча Чорногірського відділу Товариства в Коломиї. Для організації туристичного притулку було використано одну з колиб гуцульських пастухів.

У 1880 р. Генріх Гоффбауер і Костянтин Сівіцький обладнали та промаркували першу туристичну стежку в Українських Карпатах (це перша екостежка в Україні). Маркування туристичних шляхів кольоровими смугами Чорногірський відділ розпочав у 1904 p., взявши за приклад татранський досвід. Найперше було промарковано маршрут: Ворохта - Кукул - Козь-меська - туристичний притулок в ур. Заросляк. У 1906 р. встановлено туристичний дороговказ у долині Прута, де розходяться стежки на г. Говерлу та г. Шпиці. У наступні роки збудовано подібні притулки для туристів в ур. Завоєля (долина Прута), на полонині Гропа (у південно-східному напрямку від г. Піп Іван, 1883 p.), під горою Смотрич (1900 р.), в ур. Заросляк під г. Говерлою (1879 p., пізніші реконструкції у 1911 р. та 1927 р.).

У 1884 р. Леопольд Вайгель організував виготовлення та встановлення 56 туристичних дороговказів за маршрутом: Красний Луг - Говерла - Данцер - Шпиці - Піп Іван - Шибен-ний - Зелена.

Ще в кінці XIX ст. до туристичних мандрів часто залучалися місцеві жителі, яким були добре відомі гірські терени. Місцеві провідники за невелику плату найчастіше супроводжували туристів на г. Говерлу з Ворохти або Козьмеська, Лазещини (по північно-східному гребені Говерли). У той час великої популярності здобув гуцул Іван Житенюк - учасник мандрівки Г. Запаловича на гору Петрос в Альпах Роднятинських - 2305 м.