Екологічний туризм

- подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

З цих позицій екологічний туризм можна вважати (р.і.іопою концепцією сталого життєздатного розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі.Як уже відзначалося вище, термін «скотуризм» був пропонований та введений у обіг маркетологами (Хра-омнчепко, 2002), а не вченими (турпзмознавцями), тобто скотуризм виник в результаті потреб самих туристів, що виявляється у попиті па спілкування з природним середовищем, появі нових групових і суспільних потреб у вивченні й охороні природи, культурної спадщини тощо. У гакий спосіб екотуризм реалізується як реальний економічний чинник, що спонукає туропсраторів до його розвитку.

Таким чином наявність екотуристів (ринку попиту) га туристична індустрія (турбізнез, що реагує па попит та формує пропозицію), є основною рушійною силою розвитку екологічного туризму. Уявлення деяких вітчизняних експертів про те, що головним чинником розвитку екотуризму виступають туристські ресурси природоохоронних територій, не отримує жодного реального підтвердження. Ресурси в Україні є давно, а екологічний туризм розвивається переважно в теоретичній площині.

Тому стратегія розвитку екотуризму через національні й регіональні адміністрації, комітети та дер-жуправлінпя з туризму та систему відповідних органів управління природоохоронними територій вимагає більш глибокого концептуального та практичного опрацювання. Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична індустрія (турбізнес) розвивають скотуризм, як напрямок туристичної діяльності.

Грунтуючись на даному положенні, легко пояснити географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та ін.). Тому батьківщиною екотуризму варто вважати не екотуристські території, а місце появи, формування першої групи свідомих екотуристів.

Звідси також зрозуміло, чому екотуризм слабко розвинутий в Україні як напрямок внутрішнього туризму -у нас ще не сформувався попит на даний напрямок туризму, дуже мало свідомих екотуристів, ідо готові витратити кошти, час і сили на спілкування з природою та її захист. Наслідком цього є слабкий розвиток туристської пропозиції, у результаті чого нечисленні види внутрішнього екотуризму часто відносять до активного, паркового, пригодницького, екстремального та навіть соціального туризму, тобто такого, що необхідно підтримувати з державних засобів.

Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

ЛІТЕРАТУРА

Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. - М.,1997.

Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник термінів з медичної географії. -К.: РВЦ «Київський університет, 1997. С. 110

Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. - СПб., 2002.

Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и последипломного образования // Турист, фирмы. - 1996. - Вып. 10. -С. 170-171.

Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. - 1998. - Вып. 17. -С. 140-143.;

Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание иностранных туристов в России: Учеб. пособие. - М., 1999.