Управління іміджем та людськими ресурсами сільського туризму
Одна людино-година — показник, що дорівнює фактичній праці, виконаній 1 робітником за годину. Господар повинен наперед визначити й обумовити у контракті планову годинну норму оплати праці, а також надбавочні коефіцієнти оплати понаднормової праці.
Наступним аспектом менеджменту людських ресурсів сільського зеленого туризму є управління продуктивністю праці персоналу.
Продуктивність праці — це обсяг наданих послуг за одиницю часу. Вона має кількісний та якісний виміри. Скажімо, скільки галушок за годину зможе приготувати помічниця кухарки (кількісний вимір) та наскільки смачні галушки зуміє швидко приготувати гостям помічниця кухарки (якісний вимір).
Існує спеціальний економічний закон переходу кількісних змін у якісні при продукуванні туристичних послуг. Простіше кажучи, часто при збільшенні кількості наданих послуг втрачається їхня первинна якість. Отож, організатори сільського турсервісу постійно стоять перед дилемою — знайти оптимум між обсягом реалізації та якістю послуг.
Головним способом стимулювання ефективності й продуктивності праці в сільському зеленому туризмі є зарплатня. Оскільки агротуристичні послуги надаються доволі обмеженою кількістю працівників, господар повинен продумати і прорахувати доцільність встановлення індивідуального виробіткового підходу до нарахування заробітної плати. Крім того, йому варто подбати про премії, надбавки та інші форми фінансових заохочень працівників з метою їх згуртування, зростання мотивації й відчуття особистого зацікавлення у процвітанні агрооселі.
Форма оплати від виробітку: зарплата нараховується залежно від обсягу роботи, виконаної у встановлений проміжок часу.
Власник приватного агротуристичного господарства також має широкі можливості щодо інших (негрошових) форм підвищення ефективності праці своїх працівників. Це може бути господарсько-соціальне заохочення (придбати дітям працівників підручники та шкільне приладдя перед початком нового навчального року, організувати сільськогосподарську техніку для допомоги у польових роботах селян на їхніх ділянках, допомогти придбати ліки, посприяти вирішенню житлово-побутових проблем своїх працівників тощо).
Забезпечуючи селян працею, власник агрооселі має право вимагати від них не лише високої працевіддачі, а й кваліфікованого підходу до надання гостям тих чи інших послуг. З цією метою він повинен дбати про навчання задіяного у його садибі персоналу. Йому доцільно скористатися системами тренінгів, які пропонуються обласними Спілками сприяння розвитку сільського зеленого туризму та іншими громадськими організаціями, центрами зайнятості та навчальними закладами. Менеджмент людських ресурсів сільського туризму повинен відбуватися в руслі стимулювання самоосвіти і підвищення культурного рівня особи.Вимагаючи постійного вдосконалення від своїх працівників, господар агрооселі мусить дбати і про свій культурно-професійний рівень. Йому варто стажуватися в колег з інших регіонів і країн з метою вивчення і запозичення їхнього досвіду організації сільського зеленого туризму. Кожен власник агрооселі повинен пройти спеціальні курси менеджменту й маркетингу сільського зеленого туризму при профільних навчальних закладах чи освітніх центрах Спілок сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Набуті під час курсів, тренінгів, стажування теоретичні, практичні знання та навики стануть у добрій нагоді тому господареві, який вірить у свою справу і сподівається мати з неї довготерміновий прибуток.
Список використаної літератури:
1.Товтп М. Правове регулювання та стандарти сільського туризму. Досвід окремих країн, проблеми законодавства України // Відпочинок в українському селі. Порадник організатору відпочинку та власнику садиби. — 2003. — Вип. 5. Туризм сільський зелений. — № 1. — С. 9—15.
2.Туристичні ресурси України / Під ред. О. І. Лугової. — К.: Інститут туризму федерації профспілок України, 1996. — 352 с.
3.Устойчивое развитие сельського хозяйства и сельских территорий. Зарубежньїй опьіт и проблеми России / За ред. Н. Ф. Глазовского, А. В. Гордеева, Г. В. Сдасюка. — М.: Т-во научньїх изданий КМК, 2005. — 615 с.
4.Федорченко В. К., Мініч І. М. Туристський слов-ник-довідник: Навч. посіб. — К.: Дніпро, 2000. — 160 с.
5.Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. — К.: Знання, 2003. — 475 с.