Демократизація в Україні, соціологічний діагноз
В Україні та інших постсоціалістичних країнах, особливо ж пострадянських, упровадження демократичних інститутів та механізмів сталося одномоментно, в результаті падіння авторитарних режимів та проголошення «європейського вибору». Проте наскільки реальна та дієва подібна демократія, встановлена «декретом» з сьогодні на завтра? Звичайно, подібний шлях демократизації теж можливий, і ним йшло чимало країн, в тому числі й ті, що нині мають найвищі оцінки щодо рівня демократичності - Німеччина, Австрія, Фінляндія після поразки у другій світовій війні. Проте питання у тому, наскільки ці встановлені демократичні інститути і механізми дієві, чи відбувається поступальний процес наповнення цих інституцій реальним змістом? А для того, щоб це визначити, недостатньо політологічного інституціонального підходу (адже інститути вже наявні), не вирішує справу й експертний підхід, який все ж завжди грішить суб'єктивізмом. Потрібні показники, які б об'єктивно вимірювали демократичний процес з точки зору його цільового «споживача» - «демосу», себто, громадян. А замірами оцінок «демосу» саме й займається соціологія.
Отже, демо-кратія може вимірюватися двома видами показників: як заміри «кратії», тобто, з точки зору інститутів та механізмів, що представляють владу, і з позицій «демосу», тобто, оцінок рівня їх дієвості громадянами. Адже значення демократії - не у самих інститутах, а у тих функціях, яку вони виконують - бути важелем впливу «демосу» на «кратію». Якщо перший, інституціональний ряд показників розробляють політичні науки, «демосний» підхід презентує соціологія, соціологічні виміри і аналітичне осмислення громадської думки.
Щоб мати змогу судити про те, чи йде трансформація суспільства у демократичному напрямку, потрібна система соціологічних показників, які б дозволили відстежувати і замірювати процес демократизації. А для цього найбільш придатні моніторингові дослідження, які дають змогу простежити динаміку процесу, у нашому випадку - зростання або зменшення усвідомлення громадянами своїх можливостей впливу на владу.
Наше дослідження ґрунтуватиметься на двох моніторингових опитуваннях громадської думки:
Щорічні загальнаціональні опитування громадської думки Інституту соціології НАН України «Українське суспільство 1994-2001» [3]
Щорічні загальнонаціональні опитування громадської думки, що здійснюються в Україні Міжнародною фундацією електоральних систем (IFES) з 1994 року і які включають моніторингові запитання [4]
Серед усього загалу запитань будуть виділені такі показники:
Загальна оцінка населенням стану демократії в Україні.
Оцінка населенням своєї спроможності впливати на владу.
Оцінка ефективності демократичних механізмов відбору еліт та виборних інститутів влади.
Оцінка ситуації з дотримання прав та свобод.
Динаміка оцінок населенням України наявності демократії.
Оцінка населенням наявності демократії в Україні вивчалася у моніторингу Фундації електоральних систем і включала два запитання: «Чи є Україна демократією?» та, у разі негативної відповіді, «Чи рухається Україна у напрямі демократії?» Загалом за усі роки 1994-2000 лише незначна меншість громадян України вважали, що у країні наявна демократія: 1994 - 18%, 1996 - 20%, 1997 - 20%, 1998 - 19%, 1999 - 17%, січень 2000 - 31%, грудень 2000 - 22%. Сплеск оптимізму щодо демократії припадає на період після президентських виборів, проте потім (можливо, внаслідок відомих подій, пов'язаних з «касетним скандалом») різко йде на спад. У відповідях тих, хто не вважає Україну демократичною державою, теж наявна цікава динаміка: серед них у 1997 році 30% вважали, що Україна рухається у напрямі демократії, 27% - у 1998 році, 24% - у 1999, у січні 2000 знов спостерігається істотне зростання - до 35%, а потім - дуже різкий спад до 23%. Отже, як бачимо, динаміка оцінок наявності демократії за 1994-2000 майже відсутня, а оцінки руху України у напрямі демократії за період 1997-2000 роки змінилися у гірший бік.Динаміка оцінок населенням своєї здатності впливати на владу.
Оцінка можливостей впливу на владу є ключовою характеристикою демократичного суспільства. Запитання щодо політичної ефективності були включені у обидва моніторингові дослідження. В опитуваннях IFES червня 1999, січня 2000 та грудня 2000 років використовувалося стандартне запитання для вимірювання політичної ефективності: «Чи згодні Ви з думкою, що такі люди, як Ви, не мають впливу на ситуацію в Україні?», із застосуванням 5-бальної шкали, від «1» - повної незгоди до «5» - повної згоди. Показники політичної неефективності виявилися надзвичайно високими і різко зростаючими: від 3.87 балів у 1998 році до 3.98 балів у січні 2000 року та 4.16 балів у грудні 2000 року.