Демократизація в Україні, соціологічний діагноз

Свобода утворювати організації і приєднуватися до них;

Свобода вільно висловлювати свої думки;

Свобода голосування;

Виборність органів влади;

Право політичних лідерів змагатися за підтримку і голоси на виборах;

Альтернативні джерела інформації;

Вільні і чесні вибори;

Інституції, що змушують урядову політику залежати від голосів виборців та інших способів вираження їхніх преференцій. [1]Якщо застосувати ці критерії до України, то семи з них вона загалом задовольняє. Справді, немає жодних проблем з об'єднанням і реєстрацією будь-яких громадських організацій, так само як і з висловленням будь-яких думок. Загалом відповідає Україна і тим вимогам, що висуваються до виборів і за дотриманням яких уважно стежить світова спільнота. І хоч вибори в Україні не можна повною мірою кваліфікувати як «чесні і справедливі», хоч вітчизняні і міжнародні спостерігачі й фіксують численні порушення, проте їх масштаб визнаний таким, що «істотно не впливає на загальні результати голосування». Про це свідчить і спів падання даних двох exit-poll'ів, що проводилися у день парламентських виборів 1998 року і президентських 1999, з офіційними результатами. Усі вибори в Україні, на відміну від Білорусі (де, до речі, Лукашенко категорично заборонив проведення exit-poll'ів) були визнані міжнародною спільнотою.

Отже, за об'єктивними політологічними критеріями, за винятком, звичайно, критерію наявності інституцій та механізмів залежності політики уряду від преференцій виборців Україна може вважатись цілком демократичною країною. Вона має усі інші атрибути сучасного демократичного суспільства: цілком демократичну Конституцію, розподіл влади між різними гілками, багатопартійну систему, яка включає легальне існування опозиції, загальне виборче право, регулярно відбуваються вільні вибори різних рівнів на основі змагальності - від місцевих до президентських, кількість недержавних засобів масової інформації набагато перевищує державні, немає проблем з об'єднанням у громадські організації тощо. Більше того, Україна склала «іспит Хантингтона», який вважав, що показником утвердження в країні демократії слугує подвійна зміна влади шляхом виборів.

Отже, складається досить парадоксальна ситуація: згідно з основними політологічними критеріями, Україна відповідає більшості критеріїв демократії. Водночас навряд чи хто в Україні і за її кордонами плекає особливі ілюзії щодо демократичності українського устрою. Україна перебуває під постійним наглядом ПАРЕ, час від часу наражаючися на небезпеку виключення з цієї поважної організації саме через проблеми з порушенням демократії.

Міжнародна організація «Freedom House» у своєму щорічному моніторингу стану свободи у світі користується своїм набором критеріїв щодо рівня політичної та громадянської свободи у різних країнах: 8 запитань щодо політичних прав і 9 - щодо громадянських свобод, кожне з яких ранжується за 7-бальною шкалою, де «1» означає найвищий рівень дотримання відповідної показника, а «7» - найнижчий, повну відсутність[1]. Згідно із кваліфікацією моніторингових досліджень «Freedom House», Україна постійно перебуває у групі «частково вільних країн», причому, за даними останнього дослідження 2000 року, Україна була зазначена серед 12 країн світу (разом з Росією, Киргизією та ін.), де ситуація з дотриманням прав людини погіршилася. Наскільки прийнятні критерії, запропоновані фахівцями з «Freedom House» для вимірювання реального стану та динаміки демократизації? У цілому щорічне моніторингове дослідження дає наочну картину стану свободи у світі, зображуючи «карту свободи», показуючи динаміку процесу демократизації у світі. Але, як кожне великомасштабне дослідження, яке охоплює геть усі країни, є виміром дуже приблизним і викликає чимало зауважень. Головне у тому, що уся процедура вимірювання і виставлення оцінок ґрунтується на оцінках експертів, відбір яких у країнах ніколи і ніде у звітах та публікаціях не конкретизується, так само як і їхня кількість. Тому, очевидно, що оцінки випливають не так із реального стану речей, як з підбору експертів, рівня їх критичної налаштованості щодо оцінок власної країни. Зокрема, розмови з фахівцями з Румунії виявили практично однакову ситуацію - як економічну, так і політичну (про це свідчать і публікації), але у класифікації «Freedom House» Румунія перебуває у категорії вільних країн, а Україна - напіввільних. По-друге, у запитаннях, що ставляться перед експертами, відчувається захоплення інституціональними критеріями, враховується фактична наявність чи відсутність певних демократичних інститутів та механізмів. Щодо ефективності їх функціонування, чіткі критерії не заявлені, отже, це знов таки залежить від особистої критичності експертів.У чому ж причина того, що звичні політологічні інституціоналізовані показники демократії виявляються недостатніми для вимірювання демократії у таких суспільствах, як Україна? Річ у відмінності шляхів, якими стверджувалися ці демократичні інститути у країнах з давніми демократичними традиціями і у новоутворених демократіях, що виникли у другій половині ХХ століття. У «старих» демократіях демократичні інституції утверджувалися поступово, під тиском громадянського суспільства, яке крок за кроком виборювало у влади свої права. Сучасні досягнення західного світу у розвитку демократії не були «подаровані» владою народу, а є результатом тривалої боротьби громадян за загальне виборче право і рівні права. Демократичні закони і механізми були лише інституціональним втіленням того рівня, якого добилося громадянське суспільство. Саме тому, з точки зору західних підходів, наявність даних інституцій (особливо ж - змагальних виборів, свободи об'єднань тощо) є ознакою та критерієм відповідного цим інституціям рівня демократичного розвитку.