Соціально-економiчнi процеси в Україні

Стрімке зростання цін на житлово-комунальні послуги на тлі розвитку негативних тенденцій щодо реальних доходів населення 1996 року, і насамперед затримок виплати заробітної плати та інших соціальних виплат, призводить до посилення соціальної напруженості та активізації на цьому ґрунті політичних сил та громадських організацій, у першу чергу профспілок. Так, у спільному зверненні п'яти профспілкових об'єднань України до Президента, Голови Верховної Ради та прем'єр-міністра України з при¬воду прийнятої урядом постанови "Про зміну розмірів відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг" (серпень 1996 року) зазначалося про необхідність "ужити всіх можливих заходів щодо перегляду тарифів, затверджених цією Постановою, з урахуванням реальних фінансових можливостей населення України. У разі ігнорування позиції профспілкових об'єднань ми не зможемо гарантувати стримування зростання політичної напруги у суспільстві". Як показує досвід не лише далеких часів, а й сьогодення, безпосередніми причинами соціальних конфліктів та політичних ускладнень у багатьох випадках стають чинники не загальновизнаного стратегічного характеру, а зовні досить локального значення, але які безпосередньо заторкують повсякденні потреби громадян. Так, прем'єр-міністр Великобританії М.Тетчер була змушена піти у відставку внаслідок суспільно-політичної реакції на введення територіального податку, що аж ніяк не входив у систему національних пріоритетів державної політики.

Політика національної безпеки повинна завчасно визначати „подразливі" соціальні чинники, до яких сьогодні безперечно входить і плата за житлово-комунальні послуги, та об'єктивно оцінювати їхню загрозу соціально-політичній стабільності у державі.

Загальна характеристика соціальної ситуації в Україні

В Україні також відбувається звільнення від конвенції іден¬тичності, але зовсім з інших причин. Затяжна економічна кри¬за, зупинка промислових підприємств (тобто фактично вилу¬чення людей із спільних економічних практик), багатомісячні невиплати заробітної платні ставлять під сумнів, а то й просто заперечують колишні фахові та соціальні ідентичності. Ос¬новні ресурси ідентифікаційних практик - винагорода за пра¬цю, визнання й престиж, реалізація компетенції та відпові¬дальності, підтверджуваність очікувань - виявилися практич¬но недоступними для значної частини населення. Подібний де¬фіцит ресурсів підриває ідентичності. Більшість індивідів явно втратила контроль над власною економічною та соціальною си¬туацією.Український соціум безсумнівно є диференційованим, гете¬рогенним, а його структуру визначає взаємодія двох тенденцій - тенденція до поглиблення нерівності і водночас, хоч би як парадоксально це звучало, тенденцією до соціальної гомогені¬зації. В останні роки в нашій країні спостерігається небачене зростання реальної соціальної однорідності: невиплати винаго¬роди за працю фактично означають не підтвердження держа¬вою (основним інститутом суспільства) професійних і кваліфі¬каційних відмінностей, тобто зрівнювання всіх у тій еконо¬мічній ситуації, що склалася. Більше того, оскільки для біль¬шості пенсіонерів установлено єдиний розмір пенсій, не визна¬ються і відмінності щодо характеру, тривалості і т. ін. праці кожного у минулому. Колишні конвенції, правила і зразки взаємодій або частково деінституціалізовані, або не повністю інституціалізовані. Так, скажімо, легітимність державної влас¬ності адже ґрунтовно підірвано, проте ще дуже далеко до легітимізації приватної власності. Поширення неінституціалізованих відмінностей чи стратифікацій засвідчує, що правила, на основі яких здійснюється доступ до обмежених ресурсів (до влади, власності, престижу), позбавлені визначеності, через що індивіди й групи змушені винаходити їх самостійно, всту¬паючи в не інституційні взаємодії і укладаючи між собою від¬повідні угоди. Інакше кажучи, доступ до ресурсів здійснюється за умов неповноцінних правил або ж зовсім без таких. Останнє спонукає індивідів та групи до дій, що лежать поза загально¬прийнятим ціннісним або етичним контекстом та не мають жод¬них міцних суспільних підстав значущих якщо не для всіх, то для більшості.

Наслідком явного домінування процесів деінституціалізації над процесами "уяви, що інституціалізується" (Касторіадіс) стали необоротне знецінювання раніше інтерналізованих зраз¬ків і стандартів поведінки, тих габітусів, які забезпечували ін¬дивідам і групам соціальну компетентність, тобто вміння і на¬вички правильно розуміти, оцінювати те, що відбувається, та ефективно діяти, виходячи з такого розуміння і оцінок, мож¬ливість невимушене почуватися в стихії соціальності. Несподі¬вану і вельми значну соціальну перевагу одержали ті індивіди, які на початку суспільних трансформацій не володіли устале¬ними габітусами (насамперед, молодь, і передовсім молодь ве¬ликих міст), а також ті, чиї габітуси виявилися вкрай інстру¬ментальними за нових умов. Решта ж опинилась у стані "проблематизованих ідентичностей і габітусів", не підтверджених емпіричною практикою та "значущими іншими" (державою, організаціями, колективними уявленнями).

Процеси структуризації в Україні - це водночас і наслідки, і передумови поділу та переділу влади і власності. Оголоше¬ний життєво важливим рух до ринкової економіки супровод¬жується виразними тенденціями до деіндустріалізації (зупинка і закриття підприємств, декваліфікація робітників та інже¬нерів), натуралізацією обміну між економічними суб'єктами, відродженням архаїчних форм самозабезпечення товарами й послугами, поширенням практики перерозподілу доходів через формування неофіційного ринку зайнятості, створення каналів руху фінансових ресурсів за межами банківської системи і та ін. Інакше кажучи, внаслідок комплексного впливу явних і при¬хованих чинників у соціальній структурі локально й парцелярно складаються конфігурації позицій, а спільним контекстом їхнього існування залишається довільна автономізація сегмен¬тів і фрагментів соціального цілого, причому ці сегменти і фрагменти конституюють власні правила самоорганізації, бу¬дучи не в змозі утвердити загальних.