Соціологічний аналіз девіації

теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання

(aspirations) є високими, а очикування - низькими. Це характерно для

низчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентру-

ються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соцiальною належнiстю та ба-

гатьма видами правопорушень дуже слабкий.

Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському

суспiльствi iснує консенсус . щодо цiнностей та цiлей. Але критики за-

уважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить ве-

ликою кiлькiстю рiзних субкультур ..

Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би "вiдхильної" по-

ведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до

них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення

США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).

3.Девіація як процес розвитку.

Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єк¬тивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цінніс¬них орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконален¬ня поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишньо¬го природного (екологічного) та соціального (економічного, політич¬ного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мо¬тивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.

Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різно¬плановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких по¬сідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.

Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профі¬лактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийнят¬тя), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмежен¬ня впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних про¬явів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки що¬до проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику осо¬бистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (ре¬цидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинно-го характеру; відображення географії злочинності та інших правопо¬рушень, відхилень тощо.Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопоруш¬ників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення пра¬вопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується