Наука як соціальне явище

Вже з моменту зародження в Древньому світі, наука виступала важливим чинником подолання пережитків міфологічного світогляду. Саме її виникнення багато в чому зумовлене потребою суспільства в новому баченні, розумінні світу, що спирається на знання. У епоху середньовіччя наука поступово здає світоглядні позиції. Положення верховної світоглядної інстанції завойовує релігія, теологія. У сфері науки, що зароджується залишалися проблеми більш приватні і “земні”. Але і тоді культурно-світоглядна функція науки не зникає. Сама теологія прагне мати наукоподібну форму, а в стінах монастирів продовжується освоєння, збереження і накопичення окремих наукових знань. Практично всі бунтарі від науки аж до XVII віку служителі церкви. Саме вони створили духовні передумови для того, щоб наука надалі сперечалася у теології за право визначати світогляд.

Перші реальні ознаки світоглядної значущості науки виявилися в епоху Відродження і пов'язані з коперніковським переворотом. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперника необхідно не тільки відмовитися від деяких догматів, що затверджувалися теологією, але і погодитися з уявленнями, що різко суперечили буденному світосприйняттю. Пройшли сторіччя насичені численними драматичними епізодами переслідування і нерозуміння вчених, своїми відкриттями що спростовували традиційні світоглядні уявлення. Відповіді науки на питання, що стосуються структури матерії і будови Вселеної, виникнення і сутностей життя, походження людини і г. д. стало елементами загальної освіти. Без цього наукові уявлення не могли перетворитися в складову частину культури суспільства. Культурна цінність науки полягає в тому. що вона інструмент теоретичного і практичного оволодіння природою. Саме наука усуває характерне для традиційної свідомості “обожнювання природи”, перетворює її в “предмет для людини”, в “корисну річ”. У науці як культуростворюючій силі одночасно виражається прагнення людини до теоретично адекватного збагнення світу, і його ж прагнення до підкорення світу своїм цілям і потребам. Осягаючи і перетворюючи за допомогою науки навколишній світ, людина тим самим формує і себе як культурної людини. Міра оволодіння природою, об'єктивна міра його власного культурного розвитку, що досягається людиною за допомогою практичного використання науки.

Культурно-світоглядна функція науки не може бути реалізована без відповідної системи утворення і виховання. Щоб наука могла виконати суспільне призначення, створені знання повинні бути поширені, сприйняті і засвоєні широкими верствами населення. Така взаємодія науки і освіти. Воно складається в засвоєнні наукових досягнень для їх практичного використання. Але істотне значення для розвитку і функціонування науки має і система освіти. Через освіту здійснюється масова підготовка кадрів, що володіють науковими знаннями і здатних створювати нові знання, формуються умови для оволодіння науковою картиною світу. Освіта ця обов'язкова передумова реалізації можливостей розвитку суспільства і людини, які створює наука. Необхідність нерозривного зв'язку науки-освіти-культури усвідомлювалася вже з давніх часів. Сама система середньовічної освіти включала не тільки релігійні, але і світські знання, засновувалися на ідеї “семи вільних мистецтв” граматиці, риториці, діалектиці, геометрії, астрономії, музиці. Освіта, поширення наукових знань вважалося необхідною умовою суспільного прогресу і в новий час.У сучасних умовах, в епоху науково-технічної революції, взаємозв'язки науки і освіти набувають нового характеру. Наука виступає і революціонізованим чинником освіти. Бурхливий розвиток науки грунтовно розхитав традиційні устої системи освіти, викликав глибокі зміни і своєрідну ланцюгову реакцію у всій її структурі, в програмах, підручниках, в методах викладання і навчання і т. п. Одна з особливостей розвитку науки в сучасних умовах стрімкий процес зростання і, оновлення знань. У науці відбувається подвоєння знань за 10 років, в біології за 5 років, в генетиці за 2 роки, в ядерній фізиці і космонавтиці за півтори року. Багато які знання застарівають, особливо швидко інженерні. Кваліфікація інженера за десять років застаріває приблизно на половину, а значна частина знань, які стануть необхідні фахівцеві через 5 8 років, як вважають, ще не відома і не може бути передана в процесі вузовської підготовки. Особливості епохи, научно-технічної революції вимагають переорієнтації процесу навчання з передачі готового знання на формування здібності до безперервної освіти, оволодіння методами і коштами самоосвіти. Потрібне подолання розриву між зростаючою вартістю освіти (подовження термінів навчання, зростання його масовості, дорожчання технічних засобів) і його недостатньою ефективністю, а також між формальним навчанням, в ході якого людина опановує сумою знань і формуванням культурної, творчої, соціально відповідальної особистості.

Розвиток живого знання передбачає: кожне нове покоління людей, що починає трудову діяльність, повинно володіти більш високим рівнем загальної і спеціальної освіти, чим попереднє йому. Вже на попередньому етапі безперервної системи освіти виникає необхідність в оволодінні такими знаннями, потреба в яких поки обрисується порівняно вузьким довкола фахівців, але згодом стане фактично повсюдною. Це, насамперед, оволодіння другою або комп'ютерною письменністю.

Наука безпосередня продуктивна сила суспільства

У системі соціальних функцій науки і її взаємодії з іншими компонентами соціологічної структури суспільства сама головна роль належить науковим знанням про розвиток матеріального виробництва. Тут важливе не тільки те, що наука обслуговує виробництво, але і те, що вона ставить перед виробництвом нові задачі, спеціально готує його до засвоєння науково-технічних досягнень. Наука впливає на виробництво різними способами: іноді прямо, іноді непрямо. Будучи втіленої в матеріально-технічні, особистісні і організаційно-технологічні елементи продуктивних сил, наука бере участь в самому виробничому процесі. З розвитком машинного виробництва наука безпосередньо стає чинником виробництва, а воно, зі своєї сторони, безпосереднім техніці технологічним додатком науки. Так, наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства, а науковий труд в продуктивний.