Наука як соціальне явище
Для більш глибокого розуміння місця і ролі науки в сучасному світі, для виявлення її актуальних і потенційних можливостей доцільно визначити саме поняття наука, його суть. Однак, тут підстерігає цілий ряд труднощів. Справа в тому, що в сучасному науковеденні відсутнє загальноприйняте і досить адекватне визначення науки, а Джон Бернал, наприклад, навіть вважає таке визначення неможливим і навіть безглуздим. Пояснюється тим, що, по-перше, в мінливі історичні епохи, в різних культурних традиціях, статус науки приписувався не тільки різним, але і протилежним видам знання і пізнавальній діяльності; по-друге, існує велика різноманітність систем знань за якими закріплена назва тієї або іншої науки і які, на перший погляд, виявляють мало схожих рис; по-третє, є різноманітність вихідних методологічних позицій при визначенні науки. Для подолання труднощів потрібно дотримувати попередні умови визначення науки: розглядати науку як функціонуючий і системний об'єкт, що розвивається, визначати науку стосовно до найбільш розвинених і складних її форм, виділити систему відмінних ознак науки.
Багатомірний, системний характер науки розкривається в описі, який дає Джон Бернал: науку потрібно розглядати, по-перше, як інститут, тобто організацію людей, що виконують певні задачі в суспільстві; по-друге, як метод, тобто сукупність способів відкриття нових сторін і закономірностей природи і суспільства; по-третє, накопичення наукових традицій; по-четверте, важливий чинник розвитку виробництва; по-п'яте, джерело нових ідей, принципів світогляду. Системою відмінних ознак науки виступають, по-перше, безпосередня мета науки: опис, пояснення, прогноз процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів, що відкриваються нею, тобто теоретичне відображення дійсності; по-друге, прагнення до отримання нового, істинного знання; по-третє, наукове знання має системний характер і будується за принципом все про об'єкт; по-четверте, об'єкти науки не зводяться до реальних об'єктів, вони мають ідеальний характер; по-п'яте, наука має власну мову і засоби пізнання, тому наукова діяльність передбачає спеціальну підготовку суб'єкта, що пізнає. Отже, наука це одночасно і складна, функціонуюча система знань, створюючих наукову картину світу і форма діяльності, направлена на вироблення і теоретичну систематизацію нових об'єктивних знань про дійсність.Головний інтерес соціології науки зосереджений на вивченні, розкритті особливостей науки як форми і сфер людської діяльності. Тут наука з'являється як специфічне виробництво, якісно відмінне від всіх інших видів суспільного виробництва, по-перше, метою. Якщо метою матеріального виробництва виступає створення матеріальних благ, а мистецтва як форми духовного виробництва художніх цінностей, то наукова діяльність націлена на виробництво нових об'єктивних знань про світ і людину. Цілі науки мають багато в чому ймовірностний характер. Наукова діяльність виділяється з ряду інших сфер суспільного виробництва досить значною невизначеністю відносно передбачення наукових результатів, термінів виробництва ( в тому числі і сприятливого або несприятливого виходу наукової діяльності).
По-друге, своїми продуктами, результатами наукової діяльності, доказами. Якщо одні і ті ж продукти матеріального виробництва створюються тисячами або мільйонами, то продукти наукової діяльності неповторні. Створення в сфері наукового дослідження однакових одиниць знання позбавлені значення. Визначальний критерій ефективності науки новизна знань. Ефективність не в тому, що на їх виробництво витрачено мало коштів, а в тому, наскільки нову інформацію про дійсність несуть знання. На відміну від продуктів матеріального виробництва придбані знання (якщо вони істинні) не приходять в непридатність, а, навпаки, підлягають ще більшому утвердженню, удосконаленню і розвитку.
По-третє, своїми засобами виробництва. Наукове пізнання як форма духовного виробництва відрізняється від інших його форм способом відображення дійсності. Наукове освоєння світу починається тоді, коли свідомість розкриває істотні сторони дійсності, відображаючи їх у відповідній теоретичній (поняття, категорія, закони, теорії, гіпотези) і історичній формі. Наука вища форма пізнання світу і завдяки своїй особливості здатна обслуговувати діяльність людей у всіх її сферах. Своєрідні і знаряддя наукової діяльності - інструменти мислення того хто пізнає (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстракція і т.д.) , а також інструменти наукового експериментування, тобто матеріальна техніка науки.
Своєрідна і система організації наукової діяльності. Багато в чому вона залежить від структури наукового дослідження, від логічної розмежованості на інформаційні процеси. Специфічний і суб'єкт наукової діяльності, не тільки тому, що повинен бути спеціально підготовлений, але і в поєднанні індивідуального і колективного начал. Вік вчених-одинаків пройшов. Їм на зміну прийшли великі наукові колективи. У сучасних умовах для розв'язання окремих наукових проблем все частіше об'єднуються зусилля вчених різних спеціальностей. Але колективний характер праці в сучасній науці не применшує ролі індивідуальності вченого. Переваги колективу безперечні, коли потрібно розвивати або реалізовувати певну ідею, але сама ідея продукт індивідуальної творчості, тобто для успішної наукової діяльності необхідне оптимальне поєднання колективного і індивідуального начал у виробництві знань.
Наукова діяльність має внутрішню логіку розвитку. Тому наука, особливо в сфері фундаментальних досліджень, може прийти до відкриттів і досягнень, які важко пояснити потребами даного етапу суспільного розвитку. Такі випереджальні результати відтворюються звичайно декілька разів, перш ніж знайдуть практичне застосування. Відносна самостійність науки (як цілого, так і окремих напрямів) може привести і до відставання іноді на досить тривалий час, від потреб виробництва і суспільної практики. Володіючи внутрішньою логікою розвитку, наука виступає саморозвиваючоюся і саморегульованою системою з властивими їй законами становлення, функціонування і розвитку.