Наука як соціальне явище
Тема: Наука як соціальне явище
1.Функціонування науки - специфічного соціального явища
2.Інституціоналізація науки
3.Соціальні функції науки
4.Колективи – як суб’єкти наукової діяльності
Соціологія науки
У сучасних умовах дослідження проблем суті науки, її гуманістичних, світоглядних, методологічних основ, шляхів розвитку і функціонування в різних соціальних системах, глибини і характеру впливу на суспільне життя і долю людства набула величезну актуальність, велику теоретичну і, особливо, практичну значущість. Це зумовлене, насамперед, бурхливим ходом науково-технічної революції, що призвело до перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зростанню її всепроникаючого впливу на суспільне життя, глобалізації і суперечність її соціальних наслідків.
Ніколи раніше людство не переживало такий відповідальний і важливий для його майбутнього період як на порозі третього тисячоліття. Історичний рубіж характеризується небувалим зльотом людського генія, проникненням науки в мікро- і макрокосмос, в глибинні основи життя природи і людини. У міру того як наука і техніка все більш відчутно перетворюються в фундамент сучасної цивілізації, прогрес науки і майбутнє людства нерозривно сполучаються в суспільній свідомості. Однак, наука сприймається аж ніяк не однозначно, багато які її відкриття і технічні новини розбурхують уяву, бентежать, а іноді і просто лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це недивно. Сучасний науково-технічний розвиток викликав до життя ряд не тільки позитивних, але і негативних явищ, які придбали глобальні масштаби., Ось чому, наближаючись до рубежу третього тисячоліття, людство все з більшим напруженням роздумує над етичною, гуманістичною оцінкою ролі і призначення науки в суспільному житті. Питання про те, чи є наука силою, що служить інтересам і потребам людини, незалежно від соціальних умов її буття, або це демон, що вирвався з-під контролю людини і здатний її погубити, стали предметом загального обговорення.
Тому, настійна потреба осмислити новий вигляд науки, що формується в умовах науково-технічної революції, привела до становлення і навіть своєрідного буму науковедення як комплексного засобу самопізнання науки. У рисах науковедення об'єднуються логіко-гносеологічні, соціологічні, економічні, правові і багато які інші дослідження сучасної науки. Накопичені і нагромаджуються важливі емпіричні відомості про конкретні процеси і тенденції розвитку наукового знання і наукову діяльність. Все більше місце займає в сучасному науковеденні соціологічна проблематика.
Науковедення - швидше загальна назва різних напрямів, типів дослідження науки, серед яких виділяють шість основних. По-перше, логіко-гносеологічне дослідження науки, предметом яких виступає саме наукове знання, його структура, логіка і діалектика його розвитку. По-друге, історико-наукові дослідження, що акцентують увагу на конкретно-історичному процесі розвитку науки загалом і окремих його виявах. По-третє, соціологічні дослідження науки. По-четверте, дослідження економічних проблем розвитку науки. По-п'яте, дослідження психології наукової творчості. І, в-шостих, науко-метричні дослідження як метод кількісної інтерпретації процесів в науці.
Отже, наука - складне багатомірне соціальне явище і різні галузі знання, в різних конкретно-історичних умовах, вивчають її з різних сторін. Особливість соціології науки та, що вона, відволікаючись від змісту наукового знання, його структури і логіки розвитку, розглядає науку як соціальний інститут, як своєрідну форму і сферу діяльності.
Наукова діяльність здійснюється в певній системі відносин, в певних формах організації і управління, орієнтованих (в ідеалі) на забезпечення постійного процесу приросту знань і їх використання на практиці. У ході наукової діяльності здійснюється взаємодія людей, відповідальних за генерування знання, причому типи взаємодії залежать від конкретних соціокультурних умов. Предметом соціології науки виступає функціонування науки як соціального інституту, в рисах певного суспільства, як специфічної системи норм і цінностей, інакше кажучи, соціологія науки досліджує соціальні аспекти діяльності по виробництву наукового знання, систему соціальних відносин, виникаючих в процесі руху нового знання від його появи до впровадження в практику, типи поведінки вчених в різних соціальних системах, їх ціннісні орієнтації і переваги, а також конкретні форми взаємодії науки і суспільства, науки і інших суспільних явищ.Соціологія науки як самостійна галузь соціології і науковедення зародилася на початку XX століття на Заході і на першому етапі розвивалася всередині соціології знання, де нарівні з вивченням релігії і філософії аналізувалися взаємозв'язки знання і соціальної системи. Заслуга в становленні соціології науки належить Максу Веберу, Карлу Мангейму, Максу Шелеру, Імре Лакатосу, Томасу Куну і багатьом іншим. Дуже велику роль в формуванні соціології науки зіграли праці Джона Бернала, якого вважають родоначальником марксистського напряму в соціології науки XX віку. А з ім'ям американського соціолога Роберта Мертона пов’язують становлення соціології науки як самостійної дисципліни. Сукупність понять і методів, що склалися в працях Роберта Мертона і його учнів утворила так звану мертоніанську парадигму, що панувала в соціології науки аж до 70-х років. Їй на зміну прийшла когнітивна соціологія науки, що об'єднує різні дослідницькі програми. Їх спільною рисою виступає прагнення пояснити не тільки норми науки як соціального інституту і форми поведінки вчених, які слідують нормам, що прийняті науковим співтовариством (що характерне для мертоніанської парадигми), але і вміст наукового знання в будь-яких його формах. Однак, не можна говорити про методологічну єдність сучасної західної соціології науки. У радянській соціології дослідження науки як соціального інституту стало набирати силу в 50-і, особливо, в 70-80-і роки. Розвиток соціології науки продовжує здійснюватися на Україні і в сучасних умовах.