Страхування у сільському господарстві
На думку представників Міжнародного банку реконструкції і розвитку у світі немає позитивного реального досвіду обов'язкового страхування, така система - це податок з найкращих господарств на користь найгірших. Існують багаточисельні випадки, коли навіть найкращі господарства намагаються отримати страхову компен¬сацію, працюючи за принципом: „Заставляєте мене купувати стра¬ховку, то будьте впевнені, що збитки у мене будуть".
Як альтернативу світовий банк пропонує використовувати індекс страхування, коли за основу беруться не реальні втрати, а індексні показники. Ним може бути, наприклад, дефіцит вологи на гектар у регіонах, які страждають від засухи. Таке страхування має і переваги, і недоліки. Перевага - це унеможливлення можливого шахрайства аграріїв. Проблема - необхідність розробки системи співвідношення погодних умов і урожайності, що надзвичайно складно; однак може виникнути парадокс, коли господарства, які потерпіли, не отримають компенсації, а ті, що не потерпіли, її отримають.
Розвиток страхування у сільському господарстві України
Вітчизняний ринок сільсько-господарського стра¬хування перебуває на стадії формування. Зако¬нодавчою основою розвитку аграрного страхового бізнесу є Закон „Про страхування" від 7 березня 1996 р., Постанова Кабінету Міністрів України
№1000 від 11 липня 2002 р. „Про порядок і правила проведення обов'язкового страхування урожаю сільськогоспо-дарських культур і багаторічних насаджень державними сільсько-господарськими підприємствами, урожаю зернових культур і цук-рового буряку сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності". Розширює страхову діяльність Постанова Кабінету Міністрів України №590 від 23 квітні 2003 р. „Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного вибою від хвороб, сти-хійних явищ і нестандартних випадків". Підтримує сільськогоспо-дарське страхування Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 рр., наказ Мі-ністерства фінансів і Мінагрополітики від 28 січня 2002 року „Про фінансову підтримку підприємств агропромислового комплексу".
У 2003 р. із існуючих 341 страхових компаній 150 подали замовлення на видачу ліцензії для обов'язкового страхування у сільському господарстві. Це засвідчує про інтерес страховиків до аграрного ринку.
Законодавчі акти становлять основу формування цивілізо¬ваного ринку аграрного страхування.
Постанова №1000 визначає головні поняття процесу страху¬вання: об'єкт, суб'єкт страхування, страхова сума, страхові випадки і страхові ризики. Цей же документ встановлює порядок і тарифи обов'язкового страхування врожаю для сільськогосподарських ви¬робників,
В Україні є досвід обов'язкового страхування врожаю. У пе¬ріод адміністративно-командної економіки через систему Укрдерж-страху забезпечувався страховий захисти врожаю. В перші роки незалежності України було запроваджено обов'язкове страхування в радгоспах та інших Державних сільськогосподарських підпри¬ємствах. Однак ця система виявилася недієвою. Радгоспи були хро¬нічно збитковими і не сплачували страхових платежів. Постановою №1000 у 2002 р. було введено обов'язкове страхування врожаю для підприємств усіх форм власності. Наглядніше зміни умов страху¬вання врожаю і тарифів обов'язкового страхування в Україні дають дані порівняльних таблиць 1, 2, 3.
Таблиця 2. [13]
Порівняльна таблиця деяких умов обов'язкового страхування урожаю сільськогосподарських культур
Таблиця 3.
Порівняльна таблиця тарифів обов'язкового страхування урожаю сільськогосподарських культур [13].
Як засвідчують дані з таблиці 2 кількість видів ризиків у 2002 р. скоротилася вдвоє порівняно з 1991 р. Страховики відійшли від непосильного, шаблонного і неефективного застосування прин-ципу „страхування від усіх бід". Набір страхових послуг стає індиві¬дуалізованим і дедалі більше враховує інтереси як страхувальника так і страховика. Однак обов'язкове страхування має і низку не¬доліків: