Громадсько-політичне життя Чернігова 1905 року та відображення його у новелі М.Коцюбинського Він іде

[1, 255].

Початок погрому М.Коцюбинський інтерпретує по-своєму, художньо трансформує реальні історичні факти. Він показує погром очима шохата Абрума: "То серед тиші впали на голову дзвони і побігли по місту з вискоком й реготали. Од майдану щось тупотіло і чувся крик: "Вже йде!... вже йде!..". Може, там бійка, може, там кров... Він нічого не знав. Може, там ріжуть, грабують... Він тільки тямив, що все круг нього заворушилось і якась сила раптом вхопила його, що його з усіх боків штовхають, що над ним важко дихають, що він біжить і чує довкола великий тупіт ніг, і чує у грудях, як скаче серце" [1, 254]. Абрум щиро вболіває за свій народ, він "не може бути свідком народного лиха", бо надзвичайно сильно відчуває "той крик розпуки, що глибоко таївся в серці його народу, боячись навіть вирватись звідти" [1, 253]. Але, коли нарешті стався погром, він, як і більшість євреїв, тікає з міста. Залишилася лише сліпа Естерка, "яку забули взяти з собою" [1, 254]. У словах її, сповнених страхітливої погрозливості, втілюється вся глибока трагедія її народу: „... Він іде!.. Він іде!.." [1, 255].

І.Коцюбинська зазначала: „Не дивлячись на вжиті заходи, погром вибухнув. Дзвонили дзвони, мов на пожежу. Темна тривога, неспокій огортали місто. Ночами на вулицях чувся чийсь одчайдушний зойк, гупання важких чобіт. Вітер крутив у повітрі пір’я з розірваних подушок. Погромниками було забито й поранено кілька чоловік, в тому числі сина Туровського" [3, 143].У спогадах про батька дочка письменника пише і про активну підготовку єврейської молоді, як і всіх свідомих громадсько-політичних діячів Чернігова, до протистояння чорносотенному погромові: "Прогресивні кола Чернігівщини, зокрема молодь, старанно готували свої сили до боротьби з цими хуліганськими вихватками темних сил реакції. Збирали кошти на придбання зброї для гуртків самозахисту. "Єврейська молодь в післяобіденний час на човнах переїздить через річку Десну і в урочищах Полковниця та Гармашня проводить вправи з стрільби з револьверів...", – читаємо в жандармських донесеннях" [3, 142]. Про це йдеться і в новелі – візник Йосель свідчить: "Молодь поклала оборонятись, що вона буде стріляти – і – витяг перед себе батіг, як револьвер, – жах стулив всім уста, і білі бороди, немов зів’ялі, упали на груди" [1, 248].

Перебіг і закінчення погрому Коцюбинський не зображає. І.Л.Шраг також не описує деталі чорносотенного побоїща, зазначаючи: „Картину погрому і умови його нема чого нагадувати: вони повсюду були однакові і добре відомі” [4, 134]. І.Шраг вважав, що „погроми робилися з участю, а часом з ініціативи і по наказу уряду” [4, 135] (на цьому акцентує, як вже було сказано, і газета „Киевское слово”). Ось як він описує завершення погрому:: "Насамперед я поїхав до міської управи, гадаючи, що там щось роблять, але там я нікого не знайшов. Обурений всім, що бачив і що чув, я поїхав на телеграф і одіслав телеграму Вітте, приблизно такого змісту: "Губернатор ходит по городу и служит молебни, в городе полный погром, необходимы экстренные меры" [4, 134]. І.Л.Шраг досяг мети: "Чи дякуючи телеграмам, чи через щось інше, город було оддано "в ведение военного начальства", поставлено було повсюду солдатів, і без всякого надужиття погром спинився" [4, 134].

Щоб яскравіше відобразити ментальність єврейського народу, його культуру, етнічні ознаки і особливості, М.Коцюбинський "розпитував приятеля, лікаря Андрія Марковича Утєвського, запитував назви свят, обрядів, цікавився побутом єврейського народу" [3, 143]. Наслідки відповідних консультацій виявилися в новелі "Він іде!", зокрема, й на лексичному рівні ("рош гашону", "шохат", "мезуза").

Загалом у новелі зображено психологію і експресію погрому, що тільки розпочався, і дуже яскраво, детально-діткливо змальовано, як дійство християнського свята разюче-контрастно перетворюється у жахливу руїну, як під Божественним благословенням, церковними уставами святості чорносотенці, місцева влада намагались прикрити й приховати свою антирелігійність, антиморальність і антигуманність.

Література

1.Коцюбинський М. Твори: В 7 т. – Т. 2. Повісті і оповідання. – К.,1974.

2.Киевское слово. –1905.

3.Коцюбинська І. Спогади і розповіді про Михайла Коцюбинського. – К., 1965.

4.Шраг І.Л. Автобіографія // Наше минуле. – К., 1919. – №1/2.

5.Ковалевський М. При джерелах боротьби. – Інсбрук, 1960.