Громадсько-політичне життя Чернігова 1905 року та відображення його у новелі М.Коцюбинського Він іде

У творі автор детально змальовує еволюцію погрому – від його зародження до безпосереднього бурхливого прояву, від багатолюдних єврейських зібрань на площі, розмов про майбутній погром, від таємних нарад "в хаті старого шохата Абрума" [1, 248] до самого факту жорстокого дійства, від початку погрому і до його емоційного апогею, від пророцтв сліпої єврейської ясновидиці Естерки і до безпосереднього здійснення її передбачень.. Тож М.Коцюбинський змальовує цю реальну історичну подію у розвиткові, передусім – психологічно-експресивному, черпаючи із джерел справжнього життя, реальної дійсності. Так, чутки про погром, який мав відбутися вслід за церковною процесією, в день християнського свята, після молебня на честь царя, ширились по всій окрузі і хвилювали не лише євреїв, а й українську свідому інтелігенцію. Дочка письменника Ірина зазначала: „Родина Коцюбинського не стоїть осторонь цих подій. Батьки збирають серед співробітників статбюро гроші для дружин самозахисту. Віра Устимівна разом з прогресивними діячами Чернігівщини бере участь у засіданні, що відбулося у 20-х числах жовтня 1905 р. на квартирі Туровського напередодні погрому. На захист єврейського населення була викликана селянська дружина з села Локнистого" [3, 142]. Проте у творі про цю активну опозицію громадсько-політичних діячів, інтелігенції місцевій владі автор не пише, він показує погром ізсередини, з глибини, очима єврейського люду, тих, хто постраждав через агресію чорносотенців.

І.Л.Шраг, відомий адвокат, земський гласний, член міської управи, голова української фракції у 1-й Державній Думі Росії, який щиро вболівав за права і свободи чернігівців, незалежно від їх національних, етнічних ознак, був у самому вирі тих буремних історичних подій. В „Автобіографії” він дуже детально занотовує всі важливі історико-політичні події Чернігова. Зокрема, пише І.Шраг і про перебіг чорносотенного погрому, активним противником якого він був, стояв біля витоків антипогромного протесту. Ось як він згадував про схвильованість чернігівської інтелігенції напередодні погромів: "Почалися мітинги: в залі думи, в ремісничій школі, в театрі, були мітинги соціал-демократів, соціалістів-революціонерів, представників різних течій та напрямків; майже щодня одбувалися "мітинги". Та не довге було їх життя. Почалась поголоска, що з дня на день громитимуть євреїв; казали (це була правда), що поліція запрошувала на певний день селян прибувати в город; настали сумні часи. Почали збиратися на приватні наради представники земства, міста, представники старішої інтелігенції, лікарі, адвокати; обговорювали, що і як робити з приводу погрому, що ось-ось має одбутися; зверталися до губернатора, але той запевнив, що погрому не буде..." [4, 133]. Цю непевність М.Коцюбинський уважно, проникливо фіксує у творі: "Найгірше було те, що ніхто напевно не знав, чи одмінять процесію з образом спаса, яка мала відбутись завтра по церковній відправі" [1, 247].

Автор глибоко занурюється у світ передчуттів єврейської громади перед наближенням майбутнього лиха, зображує всі її страхи, емоції, хвилювання: "Про се (майбутній погром. – Я.Я.) з тривогою говорили в містечку, і крамарі, забувши за покупців, лишали свої крамниці на Божу ласку, а самі збирались купками на майдані серед містечка. Тут притишеними, таємничими голосами, тривожно озираючись навкруги, переказували одні другим про якихсь непевних чужих людей, що з’явились недавно в містечку, про чорносотенних панків, які були б раді погромові, та про те, що їхні "пуриці", багатші купці, ще зрання почали тікати з містечка з своїми жінками й дітьми" [1, 247].Передчуття лиха завершилось його втіленням у життя, здійснились всі найгірші страхітливі передбачування-підозри – погром відбувся. Ось як пише про початок погрому І.Л.Шраг: "Нарешті, сам губернатор (Хвостов) упорядив погром; в жовтні, не пам’ятаю якого дня, здається 24 чи 25 ("Київське слово", як вже було вище сказано, свідчить про 23), у губернатора була нарада різного "начальства" з приводу того, як запобігти "нарушенію порядка", і от саме тоді прийшла до губернатора юрба, з самого складу якої було видко, що од неї чекати. Вона прохали губернатора йти разом з ними на Соборну площу і там одправити молебня за царя. "Начальство" згодилося, і по вулицях Чернігова потяглася процесія: напереді якийсь хуліган ніс царський портрет; за ним губернатор і інше "начальство", далі всякі чорносотенці, босяки, хулігани; на кінці відділ солдатів з рушницями. Як тільки процесія увійшла до головних вулиць, затріщали шибки в єврейських домах та крамницях; процесію це не спинило, вона дійшла до собору і почала правити молебня, а в городі почався вже справжній погром" [4, 133-134].

Початок погрому і його подальший розвиток (І.Шраг про це не згадує) дуже виразно, детально і яскраво описано у спогадах свідка тих подій – громадсько-політичного діяча М.Ковалевського "При джерелах боротьби". Будучи на той час гімназистом, він спостерігав антисемітський погром із вікон дворянського пансіону: "А це було так... Десь коло години 11 побачили на Соборній площі, на якій стояв наш пансіон, юрбу людей душ 300, які вимахували руками і щось кричали. Верховодив цею юрбою відомий в Чернігові чорносотенець грек Александров... Він з кількома людьми вийшов із священиком і дяком, несучи аналой. Потім поставили аналой перед собором на площі і священик відслужив молебня, після того Александров виголосив патріотичну промову. Після молебня священик повернув до собору, а юрба почала кричати: – "Бей жідов!". Якраз під цю хвилю недалеко площі проїздив візник-жид. Юрба кинулась на нього і почала бити. Це був сигнал до погрому жидів у Чернігові. Юрба вривалась у жидівські помешкання, била переляканих жидів, вибивала вікна і нищила все, що попадало під руки" [5, 68].

Цю процесію на честь християнського свята, під якою маскувався жахливий руйнівний погром, нищівна агресивна чорносотенна сила, письменник змальовує у новелі з виразним гнівливо-саркастичним забарвленням: "То йшла процесія. Тисячі ніг толочили землю, тисячі тіл колихали повітря, лопотіли на волі корогви, і грубили, нелюдськими голосами ревіли гладкі попи, як з бочки, а довгі коси їх, розмаяні на вітрі, тріпались по цупких золотих ризах. Високо над ними хмурилось зчорніле лице убогого спаса, що ледве витикалось із кованих багатих риз, важких і незручних. І грали славу дзвони, і співали її од повного черева грубі попи"