Громадсько-політичне життя Чернігова 1905 року та відображення його у новелі М.Коцюбинського Він іде

Бурхливе громадсько-політичне життя початку XX ст., реальна дійсність були джерелами новелістики М.Коцюбинського тих часів. Революційні події 1905 – 1906 років., мов грім з ясного неба, впали на сонне й тихе губернське місто Чернігів, на такий собі винниченківський "Сон – город", розворушили й уяскравили його "безбарвну міську нудоту". Відтоді М.Коцюбинський дедалі частіше звертається до життя Чернігова, його суспільно-політичних явищ та постатей як до предмету художнього зображення, реалізації авторської уяви. Такі твори письменника, як "Сміх", "Він іде!", "Невідомий", "Persona grata", "Intermezzo", "Коні не винні", "Подарунок на іменини" увічнили бурхливі революційні події, які відбувалися в Чернігові, серед яких чи не найпомітнішми були чорносотенний погром, який відбувся наприкінці жовтня 1905 р., та замах на губернатора Хвостова на початку січня 1906 р.

Новела письменника "Він іде!" є яскравим відбитком, художньо-творчою трансформацією тієї однієї з найтрагічніших революційних подій – чорносотенного погрому. Точну дату цієї події фіксує одна з київських газет – "Киевское слово" – у статті "Черниговские "отцы" и народная милиция": "Кровавые дни 17 – 18 октября в Чернигове, дикое, жестокое избиение мирных граждан и полицией, и войсками, а затем ужасный еврейский погром

23 октября при явном содействии полиции, войск и открытом попустительстве высшей административной власти, выдвинули на первую очередь вопрос о народной милиции и охране города" [2, 17 ноября]. Чернігів, за свідченням цієї ж газети, перетворився на арену кривавих подій, які письменник, творчо переосмисливши, зобразив у новелах "Він іде!" та "Сміх": "Над городом повисла черная туча насилия, произвола, грабежа и убийств. Обыватели, – не говоря уже о евреях, с опаской выходили на улицу, никто не был гарантирован за свою "неприкосновенность" и даже за самую жизнь. Лишь черниговским отцам города, по-видимому, жилось спокойно. Они сидели спокойно по своим теплым углам и наслаждались "семейным очагом", их не били казаки нагайками, не избивали солдаты ружейными прикладами, не истезала полиция, не убивали, не томили по тюрьмам, не разбивали их магазинов, не грабили" [2, 17 ноября].

Варто зазначити, що київські газети тих часів, передусім "Киевское слово" та "Киевлянин", дуже багато уваги приділяли єврейському питанню по всій Російській імперії, і зокрема – в Чернігові та селах і містечок Чернігівської губернії (Козел, Алтинівка). Так, "Киевское слово" дає жорстку оцінку, гнівну і експресивну, антиєврейським погромам, звинувачує владу у їх виникненні. У статті "Врачу, исцелися сам" газета викриває фальшивість і лицемірність заяв представників влади про непричетність до погрому: "Наблюдается обычное, возмущающее душу зрелище. Пронеслась волна антиеврейских беспорядков и всевозможные места и лица начинают высказывать сожаления по адресу неповинных жертв, проливать слезы сочувствия, убеждать население, что интересы всех граждан им одинаково дороги... Но эти уверения звучат фальшиво и неубедительно. Глаголят уста, а в сердце пустота, лицемерные соболезнования, крокодиловы слезы! И фарисейским лицемерам отдает от всех этих поучений, проповедей, генерал-губернаторских объявлений и т.д..."

[2, 1 ноября].

У кореспонденції з Алтинівки Чернігівської губернії, вміщеній у рубриці „Провинция”, також ідеться про владні інституції, які спровокували погром: „Еврейские погромы устраивают представители старых порядков, среди которых видное место и главное участие в устройстве погромов принадлежит полиции, которой выгодны эти старые порядки, которые хотят задержать освободительное движение, натравливая одну национальность на другую, распространяя с этой целью совершенно ложные слухи и выставляя перед обществом в искаженном виде все освободительное движение. Не евреи виноваты в наших несчастьях; в нашем горе и нужде, а правительство, установившее такие порядки, при которых бедному человеку приходиться пропадать. Выгодные для правительства порядки оно старается сохранить, организуя при помощи полиции черные сотни, производя погромы" [2, 7 ноября].

Матеріал для своїх творів письменник черпав не лише з газет, хоча й вони йому ставали у пригоді, а передусім – із самого життя, із споглядання бурхливої дійсності. Новела „Він іде!” написана у 1906 р., трохи більше, ніж через півроку, після чернігівського погрому, є живим, безпосереднім відгуком письменника, який у ті небезпечні часи не залишався вдома, ховаючись від агресивної, жорстокої людської юрби, а навпаки – йшов на вулиці, аби стати свідком цих кривавих явищ революційної дійсності, зафіксувати найдрібніші деталі погрому, аби потім переплавити цей реальний матеріал у викінчений літературний твір. Інакше жити письменник не міг. В цьому сенс і суть його життя – спостерігати за мінливою дійсністю, за подіями (громадсько-політичними, історичними, мистецько-культурними), які з калейдоскопічною швидкістю змінюють одна одну, за буремними життєвими явищами й процесами.М.Коцюбинський прагнув завжди бути якщо не в центрі того подієвого життєвого потоку, його активним учасником, то – дуже уважним, зацікавленим і пильним спостерігачем явищ реальної дійсності, які дали поштовх до написання творів на революційну тематику. Письменник завжди мав із собою записник, в який занотовував все побачене і почуте, що збуджувало його творчу уяву. Дочка письменника свідчила про цю його особливість глибинно фіксувати все ізсередини, звертаючись до новели "Він іде!": "Ці страшні події (чорносотенний погром. – Я.Я.) відобразив Коцюбинський у творі "Він іде!" Письменник використав у цьому нарисі те, що сам пережив у ці страшні години, бо, не дивлячись на умовляння родини, не міг сидіти вдома. Його тягнуло на вулиці, повні небезпеки" [3, 143].