Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» – перлина української літератури XX ст

Батько Марусі й такі, як він, як і сама Маруся, зажди вибирали в житті шлях правди й тому гинули в славі. Таким бачила дівчина й свого козака Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям, тримається ґрунту, матеріальних статків. Навіть любов до Марусі неспроможна визволити Гриця від впливу матері. Така роздвоєність і приводить Гриця до зради.

Цей мотив — мотив зради — виконує у творі важливу роль, бо ставлення до зради так само є чинником протиставлення персонажів. Уперше це виявляється на суді, коли посланець із Січі каже:

Що ж це виходить? Зрадити в житті

Державу — злочин, а людину — можна?!

Цей мотив є ключовим також і в гетьманському універсалі:

Вчинивши зло, вона не є злочинна,

Бо тільки зрада є тому причина.

Гриць Бобренко передусім зрадив ту половину душі, яка дарувала йому свободу, а потім зрадив і кохання.

Іван Іскра — духовний побратим Марусі Чурай. Він любить дівчину всією душею та двічі рятує її життя. Між Іваном Іскрою й іншими персонажами (Вишняк, Горбань) — соціальна, психологічна й передусім світоглядна прірва.

Напевно, національний характер українця неможливо звести до якоїсь середини між антиподами — вільним козаком, що з піснею йде на смерть, і закопаним у землю «комариком», який тремтить над своїм майном, але за віки все ж таки витворюються певні стереотипи національного характеру. На жаль; останнім часом актуалізується пристосуванський етнопсихологічний тип українця, і чомусь затирається тип хороброго, волелюбного лицаря духу. Народна пісня також втрачає своє значення в сучасній Україні, однак співучість усе ще вважають основною рисою національного характеру.

Наче у двох паралельних площинах живуть Маруся та її пісня. Знайомство з Марусею відбувається тоді, коли вона вже не співає:

Прощайте, хлопці. Бийтесь до ладу.

А я вже вам і пісні не складу.

Події з життя Марусі Чурай тісно пов'язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:

Коли в похід виходила батава, —

її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!