Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» – перлина української літератури XX ст

Твір побудований на антитезі — протиставленні високого й низького, приземленого й духовного. Вибір життєвих пріоритетів ділить персонажів твору на два світи, які перебувають у жорсткому конфлікті. І всі події життя героїв визначаються їх приналежністю до котрогось із цих світів. Протиборство двох таборів не лише соціальне — воно має ширше підґрунтя. Соціальне розшарування помітне вже в першому розділі, коли знайомимося з запорожцями та «домариками»; наявна також і відмінність їх духовних світів. Саме цей конфлікт у романі — чи не найголовніший. Для українця того часу основний спосіб життя — осілий, тобто життя землероба, селянина. Тому, наприклад, не можна сприймати образ Бобренчихи, яка закопалася в землю, «як кріт», лише негативно. Цей образ радше правило, ніж виняток. Винятком є Маруся — з її духовним буттям понад своїм часом.

Марусю Чурай традиційно називають «дівчиною з легенди», тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена. Щоправда, значна кількість переказів і легенд, побудованих на спільній сюжетній канві, окремі факти з усної народної творчості, наявність у піснях, що приписуються Марусі Чурай, окремих біографічних деталей, відомих із переказів і легенд про неї, глибока зацікавленість першого видатного українського прозаїка Г. Квітки-Основ'яненка особою Марусі Чурай — усе це дає підстави вірити в реальне існування її. На основі народних оповідань про Марусю Чурай було створено чимало біографічних нарисів, повістей і драматичних творів. Статті про «імпровізаторку малоросійських пісень і одну із найкращих співачок свого часу» були вміщені в кількох біографічних і бібліографічних словниках. Російський драматург О. Шаховской видав історичну повість «Маруся — малоросійська Сафо», український драматург Г. Борковський у 80-х pp. XIX ст. написав драму «Маруся Чурай — українська піснетворка». Трохи пізніше Володимир Самійленко створив присвячену легендарній народній співачці драматичну поему «Чураївна».Якщо узагальнити всі версії про Марусю Чурай, то побачимо, що Маруся була справжньою красунею, мала чудовий голос і вражаюче гарно співала пісні, у тому числі й власні. Вона була наділена неабияким талантом імпровізації — свої думки викладала віршами. Чарівна зовнішність дівчини та її незвичайна обдарованість привертали увагу парубків, серед яких був Іван Іскра (за одним із тверджень, син відомого гетьмана Іскри-Остряниці). Але Маруся любила іншого — Григорія Бобренка, який нібито був її молочним братом. Основні моменти долі цієї дівчини відображені в сюжеті роману Ліни Костенко. Є зрада слабовільного Гриця, який піддався настійним умовлянням матері й заручився з багачкою Галею Вишняківною; є отруєння; є суд над Марусею, який визнав її винною в смерті Грицька Бобренка; є грамота від Богдана Хмельницького, що скасувала вирок: її вчасно, за якусь мить до страти, встиг доставити в Полтаву Іван Іскра; є проща в Києві, повернення назад у Полтаву; є повільна смерть від надмірних переживань і сухот.

Трагедія зрадженого кохання, що є центральною в романі, визріває з нерівності душ Марусі й Гриця. Маруся перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі. її силове поле — це небо:

Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі.

«Небесним» шляхом простують і козаки, які обирають замість безславного існування славну смерть. Дивовижно перегукується ця тема роману з епохою, у яку Ліна Костенко писала свою «Марусю». У творі звучить мотив нищення кращих із кращих, виснаження генофонду нації. І це при тому, що поетеса, як свого часу зауважив М. Ільницький, легенду «перевіряє історичною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часових пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них».

Маруся — тонка талановита натура, дитя любові. Цільність її характеру й велич душі беруть початок із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, мабуть, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» і психологічно опинився під п'ятою своєї вічно незадоволеної жінки. Життєвий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі — Гордій Чурай — загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю — про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця загинув безславно — втонувши разом із возом у річці. Та й Гриць помер зовсім не так, як належить козакові. Таким чином, використовуючи історичний сюжет для актуалізації багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди в будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:

І Вишняківські голови на плечах,

І Чураївські голови на палях...