Під тягарем камінного хреста. (за творчістю Василя Стефаника)

Коли йдеться про життя й творчість видатного самобутнього українського письменника кінця XIX — початку XX ст., одразу пригадуються слова Івана Франка, який зазначав: «Може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефаник — абсолютний пан форми... Його нариси, як найкращі пісні, в котрих нема жодної риторики, ані сентиментальності, тільки... дійсність сумна, але скупана в золоті найчистішої поезії» Цими словами визначив Франко місце Стефаника в українській літературі, називаючи його, окрім того, «правди­вим артистом з божої ласки, яким., можемо повеличатися перед світом».

Письменницька слава Стефаника була важка, мов камінь у покутській землі, важко давалася, однак лишала по собі благодатну ріллю європейського пись­менства. Так, саме європейського, адже писав про покутського новеліста один із найбільш відомих модерних письменників кінця XIX — початку XX ст., близь­кий друг Василя Стефаника Станіслав Пшибишевський: «Я прочитав його — і те, що я прочитав, було для мене ревеляцією величезного таланту. Вихований на європейському письменстві, я був зчудований відкриттям, яке я зробив... Полю­бив я його надзвичайно»

14 травня 1871 р. почалася його дорога. І пройшов він її, як ревний хлібо­роб, узявши до рук замість чепіг перо, а по собі залишив люту кривавицю — біля семи десятків новел. Писав мало, а написав багато, бо створене ним — велике й величне.

Народився Василь Стефаник на Покутті, у с. Русові нинішньої Іване-Франківської області. Батько письменника, Семен Стефаник, був людиною крутої вдачі та вважав, що «земля — це спосіб до всього. Вона дасть... владу і честь, хоч в тому змаганні від непосильної пращ повмирають рідні діти та жінка. .» Мати письменника Оксана була дуже доброю жінкою й завжди хотіла, щоб її улюбле­ний син був біля неї. По-жіночому безоглядно любила сина, болісно пережива­ла всі невдачі на його шляху. З дитинства й до глибокої старості нікого Стефаник так не любив і ні за ким так не тужив, як за рідною матінкою, яка все життя «лебеділа» коло нього.

Батько хотів бачити сина лікарем, адвокатом або чиновником, тому віддав Василя до початкової школи в Русові, а потом — до виділової в містечку Синятин, яку хлопець закінчив 1883 р. Потім було навчання в Коломийській (1883—1889 pp.) та Дрогобицькій (1890—1892 pp.) гімназіях На час навчан­ня в Коломийській гімназії припадають перші творчі спроби письменника — ліричні вірші 3 Коломийської гімназії його виключили за політичну діяльність — участь у таємному учнівському товаристві, у якому гімназисти знайомилися з прогресивними ідеями: читали заборонені книжки Шевченка, Франка, Успенського, Енгельса.

Упродовж 1892—1900 pp. Стефаник. виконуючи волю батька, навчався на медичному факультеті Краківського університету, який так і не закінчив через заняття літературою та політичну діяльність. У травні 1894 р. на Шевченківсь­кому вечорі Стефаник познайомився з подружжям Морачевських Це знайом­ство допомогло письменнику знайти себе у творчості, «вийти з ліса напрямів літературних, котрі...кожний тягнув у свій бік» Морачевський був не тільки біологом, він добре розумівся на літературі, тож не зауважити самородка в по­пелі просто не міг. Відчувши рідкісний талант Стефаника, він увів його у світ європейської літератури, у коло культурної еліти Кракова, познайомив з польськи­ми письменниками: Я. Каспровичем, С Виспянським, К Тетмаєром, С Бжозов-ським, В. Орканом, лідером модерністичного напрямку «Молода Польща», С. Пшибишевським, який перекладав новели Стефаника та писав про нього у польських і німецьких часописах Вацлав Морачевський помітив письменниць­кий хист у листах Стефаника: чимало з них містили перші ескізи до майбутніх поезій у прозі та новел.

«Моя література — в моїх листах», — сказав Стефаник у приватній розмові аж по світовій війні, і це правда. Писання листів для Стефаника було генеральної пробою до творчого піднесення. Його талант ріс і міцнів лише в тіні, на очах найближчих приятелів, а не на очах широкої публіки, як це було з багатьма письменниками. Зрозуміло, чому він одразу став перед читачем і критикою як зрілий письменник з яскраво виявленим творчим обличчям Водночас листи, Стефаника розкривають його творчу лабораторію Ми бачимо, як з кожним листом його слово міцніє, як усе еластичніше та різкіше він схоплює тему, як його фрази поступово стають музикальнішими. Листи Стефаника дають деяке поняття про те, яку велику й важку роботу проробив письменник, доки його талант остаточно відшліфувався.

Шліфувався талант молодого письменника не тільки в листах, але й у поезі­ях у прозі, що були даниною тогочасній моді. Стефаник-поет створював їх до 1897 p., а потім намагався видати збірку «маленьких образочків» під назвою «З осени», з якої залишилися лише дев'ять поезій.У 1870—1901 pp. Стефаник написав дві третини своїх новел, а також цінне своїм мистецьким рівнем листування. Тепер техніка письма Стефаника відома: пишучи свої новели, він гарячкував, він глибоко переживав дії своїх героїв і зливався з ними до того ступеня, що писав не про них, а про себе У цьому йому допомагали і його селянське походження, і його селянська психіка, якої не встигло і не змогло знищити з його індивідуальності майже двадцятилітнє пере­бування у містах і містечках.