Ольга Кобилянська - царівна української літератури
Іншу повість. "Царівна", О Кобилянська почала писати ще 1888 p., коли її первісток "Людина" шукала публіки Спочатку твір називався "Лореляй", а мовою його оповіді була німецька Та вже 1896 р. повість зі зміненим заголовком "Царівна" українською мовою виходить у світ. Своєю появою вона засвідчила непересічний талант її авторки та провістила нове ім'я в історії літератури
"Жіноче питання", або ж по-сучасному феміністична проблематика, заторкнута в попередньому творі, становить зміст і цієї повісти, де вона, проте, зазнає творчого переосмислення авторкою Перед читачем постає нібито вже знайома ситуація дівчина, яка не має маєтку, а відтак не може претендувати на певне становище в суспільстві, усвідомлює власну незначущість. У повісті ця дівчина - Наталка Веркович її доля, що, на перший погляд, у багатьох моментах подібна до її літературної попередниці Олени Ляуфлер, видається більш жорстокою: дівчина є сиротою та з дитинства зазнавала лише погорду й брак ласки; її перше дівоче кохання зраджене, а мрії про майбутнє понівечені; її улюблена праця, що живила надією й додавала сил, - повість, виписана "кров'ю серця", яка становила єдиний сенс її життя - відкинута й нікому не потрібна
Подібна проблема, подібна ситуація: людина й обставини, людина чи обставини. Та не подібна концепція героя Наталка - не Олена, вона на шабель вища, краща, довершеніша Олена - лише проба, Наталка - звершення. Це взірець персонажа пера О. Кобилянської, це її ідеал: сильна, горда, вольова особистість, готова до боротьби з життям і до перемоги в ній, хай не близької, хай поступової, проте остаточної Наталка - це та цільна, цілісна індивідуальність, яка неспроможна втамувати спраги за повнотою буття, повнотою чуття, повнотою життя. Вона шукає краси й досконалості, насамперед людини, а згодом і світу, прагне довершеності й тужить за нею, вона наближає свій ідеал, сама стаючи тим ідеалом
Творчою знахідкою авторки й, поза сумнівом, великим "плюсом" повісті є показ становлення цього вимріяного образу Жінки, відшліфованого невтомною працею над собою, постійним саморозвитком, що триває в затяжній борні не стільки із зовнішніми обставинами, скільки із самим собою в просторі власної душі, часто не без особистих втрат. Разом із тим це й розкриття процесу народження нової людини - сильної, духовно багатої індивідуальності в складному й суперечливому світі її непогамовної природи, це утвердження справжньої, самошнної й самодостатньої Людини, гідної її високого покликання: "Мати таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати, як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках! Передовсім бути собі ціллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Різьбити себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонії ані для ока, ані для серця, для жодного зі змислів. Щоби жадоба за красою утихомирилася. Бути передовсім собі ціллю, а опісля або стати для одного чимсь величним на всі часи, або віддатися пращ для всіх. Боротися за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя. Такий мій ідеал Свобідний чоловік із розумом - це мій ідеал"Відтак проблема жінки. її свободи й самореалізаціі. виходячи за рамки особистісного в повісті "Людина" на ширші обрії суспільності в повісті "Царівна", набуває узагальненого, гуманістичного та водночас національного пафосу, сповнюючи образ - у даному випадку жінки - ідеалістичним звучанням провідника наші її охоронця й поборника, готового до самопожертви заради високих ідеалів.
Під благотворним впливом європейської культури О. Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму Особливу роль у цьому відіграло захоплення ідеями Ніцше з якими окремі сучасні літературознавці пов'язують формування українського модерну. Критично налаштовану до канонів міщанського оточення юну письменницю цей філософ зацікавив, очевидно, насамперед як бунтар, протестант, котрий узявся за переосмислення узвичаєних цінностей, закликав не боятися робити життя кращим, а людину досконалішою. Головним об'єктом дослідження неоромантика Кобилянськоі було людське єство, витончене у своїй внутрішній організації, із загостреним відчуттям прекрасного й потворного. В одному зі своїх ранніх творів - фантазії "Поети" - авторка дає волю самовираженню "поранкової душі" ліричного героя, яка почуває себе комфортно тільки у світі краси, серед незайманої природи, спілкуючися з поетами й артистами, вбираючи з великою насолодою все високе та світле, чим багате земне життя. Звичайно, у цій вибагливій поезії в прозі легко вгадується туга за ідеалом самої письменниці, і не випадково позитивні персонажі усіх її творів щедро позначені відблисками власної - поранкової - душі.
Тонкі психологічні спостереження авторки за внутрішнім світом, духовними пориваннями її персонажів, розкриття багатства та краси світу природи, переплітаючись із глибокими ліричними відступами та музичними інтонаціями, що породили шедеври української новелістики: "Природа" (1888 p.), "Impromtu phantasie" (1894 р.), "Битва" (1896 р.), "Некультурна" (1897 p., "Valse melancolique" (1898 p.), виявляють нові неоромантичні тенденції, що відповідали тогочасним мистецьким пошукам у світовій літературі.
Мистецтво є тим першим крилом-відповіддю на заданий письменницею пошук, у ньому, зокрема в музиці, О. Кобилянська вбачала вирішення своїх запитів. Неперевершеним зразком малої прози в цьому плані є новела "Valse melancolique" Коли авторку запитали про провідну думку твору, вона, дивуючись, відповіла: "А чи ви маєте її, коли переживаєте настрій, який не дає вам спокою, викликає прагнення здійснити велику мрію, кличе вас кудись так сильно, що ви не можете навіть передати цього поклику?.."