Ольга Кобилянська - царівна української літератури
Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди Сучасне літературознавство справедливо відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX - початку XX ст. Художній процес тих часів, коли відбувався активний розвиток і формувалося співвідношення категорій суспільної свідомості, Ніцше назвав "переоцінкою всіх цінностей". Один з можливих шляхів освоєння такого нового суспільно-естетичного змісту втілювала й неоромантична концепція, зокрема в тому її варіанті, який і розробляла О. Кобилянська.
Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Дитинство та юність вона провела в досить обмеженому спілкуванні з українським світом. Про власну національну приналежність дівчина мала уявлення тільки від батька, бо зростала "в малому німецько-волоському містечку в глибоких горах" з назвою Кімполунг, поблизу якого - в Гура-Гуморі - вона й народилася 27 листопада 1863 р. у родині урядовця із середнім достатком Юліана Кобилянського. Брак людського спілкування компенсувала їй багата буковинська природа. Під час частих прогулянок Ольги саме природа стала щирим повірником таємниць дівочого серця, гарним сповідником сміливих думок поривів, якими була сповнена молода душа, мовби другою рідною домівкою, де вона вже не мусила критися від когось, соромитися самої себе. Навпаки, саме природа зміцнювала, упевнювала її, допомагала віднаходити втрачену душевну рівновагу. Зростаючи мрійницею та фантазеркою, Ольга ще змалку відчувала потребу ділитися з ровесниками "чудернацькими" сюжетами. Дитинство минуло, а це бажання все ще шукало виходу. Як згадує письменниця, вифантазуване захотілося записувати. Так на папері і являються одна за одною поезії й окремі новелки, про які ніхто, крім автора, нічого не знав
Ольга Кобилянська любила життя, любила його неповторну красу в багатстві ґї прояву. Любила все, що було створено до неї, і відчувала, що в ній зароджується нове почуття любові - любові творення.
У 18-19 років, будучи ще в Кімполунзі, а потім у Чернівцях, письменниця захоплювалася ідеєю жіночої емансипації. Разом з М Матковською вона організовує в Чернівцях "Товариство руських жінок на Буковині" Улітку 1892 р пише працю "Рівноправність жінок", того ж року виступає в журналі "Народ" із нарисом "Жіноча вистава в Чикаго", 1893 р. бере участь у виданні альманаху "Наша доля", уміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи, а 1894 р. робить прилюдну доповідь "Дещо про ідею жіночого руху" опубліковану згодом у газетах і випущену окремим виданням. Того самого року Кобилянська відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти.
На жаль, радісна пора "кімполунзького раю", де Ольга вперше почала писати, мусила завершитися. 1889 р. її батько виходить на пенсію й оселяється з родиною в с. Димці Серетського повіту. Для О. Кобилянської розлука з улюбленим краєм була важкою та болісною, оскільки там, за її словами, вона залишала "велику частку своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили". Проте на новому місці родина письменниці довго не затрималася: через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, 1891 р. родина переїжджає до Чернівців - міста, у якому О.Кобилянська житиме до самої смерті. Саме тут для неї почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців - "серця Буковинської України" - для неї відкривається новий світ, широкий й багатий і сприятливий для творчої праці. Вона переробляє німецьку повість "Вона вийшла заміж" і під заголовком "Людина" друкує її в "Зорі" 1894 р. Позбавлена яскравих мистецьких знахідок, ця повість є літературною демонстрацією поглядів письменниці на проблему становища української жінки в сучасному їй суспільстві, викладених значною мірою в доповіді "Дещо про ідею жіночого руху" Тому "Людина", ця "повість ідей", цікава насамперед із цієї точки зору.Олена Ляуфлер - донька лісового радника, відкриваючи ряд жіночих образів усіх майбутніх "феміністичних" творів О. Кобилянської, звертає нашу увагу на нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя, дарованими їй життям. Уособлюючи тип нової жінки, Олена опиняється поза суспільством, стає його аутсайдером, оскільки погляди й думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненими, неприйнятими, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. Повстаючи проти нав'язаних суспільством стереотипів, героїня кидає виклик суспільній моралі, заснованій на облуді й брехні. Сповідуючи ідеї взаємного кохання й поваги одне до одного як основу та запоруку щасливої родини, відкидаючи модель подружжя без любові як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш і лицемірство як основоположні закони функціонування того суспільства. Воно ж звичний уже для нього спосіб життя не помічає та не вважає його за крамолу; не бажаючи жодних змін, воно натомість прирікає Олену на самотність і відчуження, відгороджуючись німою стіною непорозуміння.
За порушеною в повісті О Кобилянськоі проблемою жінки в українській суспільній свідомості кінця XIX - початку XX ст. проступає не менш важлива проблема людини в багатстві смислових відтінків, у художньому осмисленні якої відчутне нашарування конфлікту двох ідеологій проминальноі ідеології позитивізму й ідеології нової, модерної доби.