Олена Теліга -поет, громадянин, борець

Поетеса розвивала кращі традиції української літератури, передусім Лесі Українки. Невелика творча спадщина Олени Теліги пронизана жіночою ніжністю та мужністю, у її поезіях не знайти історіософських мотивів О. Ольжича, сталево загартованої строфи Є. Маланюка. Неповторність і самобутність Олени Теліги в тому, що, усвідомлюючи призначення свого таланту прагнути віддати всі сили в ім'я ідеї, вона заглиблюється в душу людини. Гама її світовідчувань різноманітна — від інтимної лірики до мотивів громадянського звучання.

В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно названих критикою «приватними листами світові», вимальовується яскравий Образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетеси-антифашистки. Може, в останні часи життя збулося її кассандрівське передбачення:

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання.

У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить

у тьмі глибокій блискавок фанатичні очі,

А не місяця мрійний спокій.

Власне, йдеться про неоромантизм, що об'єднує «вісниківську квадригу», виявляючись у доробку кожного поета своїми неповторними гранями: коли для

Ю. Клена чи Л. Мосендза це був певний нюанс, то для Є. Маланюка, О. Ольжича, а ще більше для О. Теліги — рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів», прийняти бій «спокійно і суворо». Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності — визначальний орієнтир життя та творчості самої поетеси. У тяжкому змаганні людство обов'язково прийде до перемоги. Те, про що мріють люди, «обернеться в дійсність і можливість». На шляху до рідного краю доведеться багато чого здолати, але поетеса каже:

Не треба смутку! Зберемось відразу,

Щоб далі йти дорогою одною.

Звідси по-чоловічому тверді інтонації програмового вірша «Поворот»:

Заметемо вогнем любові межі.

Перейдемо убрід бурхливі води,

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову із своїм народом.

Бурхлива енергія виявляється у строгих, лаконічних поетичних рядках: «заметемо вогнем любові межі», «крізь біль розлук — у радість стріч», «у нас душа — криниця, з якої ви п'єте», «мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю!» Цю волю поетеса зуміла вірно направити в бік національно-визвольної боротьби. У вірші «Засудженим», який присвячено бойовикам ОУН Біласові та Данилишину, Олена Теліга пише: «Як ми можемо жити, сміятись і дихать?», а також про те, що смерть героїв є закликом до боротьби. І якщо поет має прагнення «злитись зі своїм народом», то жодна сила не може цьому перешкодити.