Олександр Довженко і тоталітарна система

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. на околиці містечка Сосниці Чернігівської області над річкою Десною в родині козака-хлібороба. Тут пережив він «і перші радощі, і вболівання, і чари захоплень дитячих...» Відомості про дитячі роки майбутнього митця містяться в автобіографічній повісті «Зачарована Десна». Усе, що розповідає автор, — чистісінька правда, а не художній вимисел. Письменник змальовує матір і батька, діда та прабабу, свою хату та город. І навіть неймовірно трагічна подія, що сталася в їхній родині, коли одного дня від якоїсь хвороби померли чотири брати Сашка, — то також жахлива, але реальність. Коли батько привів Сашка до школи, учитель, задаючи безглузді та дурні запитання, та ще й чужою мовою, дійшов безапеляційного висновку: «Не развитый!»

У 1903—11-х pp. Олександр Довженко навчався спочатку в початковій, а потім у вищій початковій школі м. Сосниці. Автор писав у «Автобіографії» в 1939 p.: «Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник».

Після закінчення Сосницької школи Олександр Довженко, мрії якого «у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб», у 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту. Там він навчався три роки, будучи наймолодшим серед студентів, багато з яких «мали вже по тридцять чи й тридцять два роки». Завдяки своїм однокурсникам познайомився з українськими книжками та часописами, які, за словами Довженка, «видавалися у Львові і читалися потай від педагогів як щось рідне, але заборонене». В інституті студентам було заборонено навіть розмовляти українською мовою, цей навчальний заклад заманював до своїх стін здібну молодь стипендією в 120 карбованців і готував учителів — «обрусителів» краю. Студент Олександр Довженко багато читав, брав участь у аматорських театральних виставах, малював, організував український етнографічний хор, тобто ґрунтовно готував себе до просвітницької педагогічної діяльності.

За своє навчання в Глухівському учительському інституті Довженко, як і кожний випускник, був зобов'язаний відпрацювати чотири роки на вчительській посаді. У Житомирському вищепочатковому училищі він викладав фізику, природознавство, географію, навіть гімнастику, а для обдарованих учнів організував гурток малювання. Водночас Довженко серйозно думав про свою подальшу освіту: «В той час я мріяв стати художником, я малював вдома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію мистецтв хоч вільним слухачем».

Після історичних подій 1917 р. Олександр Довженко переїздить до Києва, де з головою поринає у вир тодішнього бурхливого життя. Ці роки для нього напружені та багаті на перипетії: учителював, навчався в Київському комерційному інституті й Академії мистецтв, організовував мітинги та демонстрації, працював завідувачем Житомирської партшколи, викладачем школи при штабі дивізії М. Щорса, секретарем губернського відділу народної освіти, комісаром Київського театру ім. Т. Г. Шевченка, служив добровольцем в армії С. Петлюри. Потрапив до рук чекістів, був підданий умовному розстрілу й чудом уцілів, був більшовиком, з партії яких його було виключено. З 1921 по 1923 рік Олександр Довженко працював з дипломатичною місією за кордоном: у Варшаві, а потім у Берліні. Уже в цей час Олександра Довженка надила одна нива — мистецтво. Але ця нива — безмежна, і на ній Довженкові послалися аж три широкі шляхи — малярство, кіно та література.

Усі, хто особисто знав О. Довженка, із захопленням згадують, яким незрівнянним оповідачем-імпровізатором він був. Його артистичними розповідями заслухувалися друзі. То була своєрідна проба слова, яке згодом ляже на папір і явить світові ще одну грань творчого генія Довженка — публіциста, новеліста, повістяра та драматурга. Як літератор О. Довженко свій перший крок зробив у кіно. Кіносценарій «Вася-реформатор» був прийнятий до зйомок на Одеській кінофабриці ще тоді, коли Довженко працював у Харкові. Літературною творчістю Довженко почав займатися в роки війни, хоча ще раніше друкував уривки зі своїх сценаріїв. У той час було неможливо знімати фільми. Довженко прийшов до твердого переконання, що слово — найтривкіший матеріал. Кінофільм існує в небагатьох копіях, які зношуються під час прокату, можуть бути просто знищеними, і тоді від творчості не лишиться жодного сліду. Тому замість пензля та кінокамери Довженко бере в руки вічне перо. Перебуваючи на фронті в діючій армії, він мережить сторінки своїх записників життєвими спостереженнями, задумами, планами, начерками. Оповідання та новели «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись», «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати» друкуються в пресі, виходять окремими книжечками, читаються з естради, передаються по радіо. У цей же час Довженко наполегливо працює над повістю «Україна в огні».Кіноповість — новий жанр художньої літератури, який виник і розвинувся у XX столітті як симбіоз красного письменства та кіно. Так само, як драматичні твори передбачають утілення на театральній сцені, кіноповість, як правило, легко може бути екранізована, бо в її основі закладено багато прийомів кіномистецтва (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу й авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо). Але й кіно взяло багато від літератури. Видатні майстри слова ще до народження кіно писали твори, що композиційно виглядають як монтаж кінокадрів. Наприклад, вірш Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати» — це готові до зйомки кадри фільму. Видатним майстром і першовідкривачем жанру кіноповісті по праву вважають Олександра Довженка.