Казковість у творчості Івана франка
Хоч у багатій палітрі жанрових модифікацій Франка – казкотворця (а тут твори і сатиричного, й навіть філософського змісту) більшість текстів – це казки для дітей, серед них не так багато текстів для найменших реципієнтів.
Казочки “Ріпка” та “Киця” призначені для дошкільнят-дітей 3-6 років. Ці діти ще не читають, тому для кращого запам’ятовування написані або віршами (“Киця), або ритмінізованою прозою (“Ріпка”).
Казку “Ріпка” І.Франко створив за мотивом однойменної української народної казки. Морально-виховні ідеї “Ріпка” та “Киці” продовжує і поглиблює в дусі християнської етики “драматичний образ” – “Суд святого Николая”. Цей текст І.Франка вчить дітей уже не просто шанувати менших (як у “Ріпці”) чи співчувати скривдженим (як у “Киці”), а безкорисливо допомагати знедоленим, немічним чи хворим. “Суд святого Николая” – святкова передріздвяна казочка, пов’язана з вірою у святого Миколая Чудотворця, який на Галичині у ніч з 18 на 19 грудня розносить чемним дітям дарунки, а нечемним – різочку.
Цікаво, що за своїм етичним пафосом, казки Івана Франка для дітей відчутно різняться од казок для трохи старших читачів (насамперед зі збірки “Коли ще звірі говорили”): коли в перших царює атмосфера всезагальної любові, примирення, гармонії, співчуття, навіть жалісливості, то в других переважають тематичні мотиви боротьби за існування, розуму й хитрощів як знаряддя виживання в жорстоких умовах буденного життя.
Слово “казка” любив використовувати Франко, і у його творчості натрапляємо на тексти з авторськими заголовками чи підзаголовками, в яких містить термін “казка”, хоч і казковості аж ніяк немає.
Саме як рідкісний випадок відхилення від норми жанрової конвенції сприймається жанрових маркер – етикетка у заголовку Франкової “Правдивої казки”. Адже пентаптих “Правдива казка” важко назвати казкою в генологічному значенні. Нічого казкового цей твір не має. А більше, “Правдива казка” – це, властиво, анти-казка. Про це свідчить і її оксюморонний заголовок, сам текст. Твір сприймається не як казково-оптимістичний, а як похмуро-реалістичний, сумний, навіть трагічний у своїй правдивості. Хоч це й парадоксально, але іменник “казка”, задекларований у заголовку, не помішує загальної печальної тональності, а навпаки – додає ще більшого трагізму творові, адже реципієнт, запрограмований назвою і жанровим очікуванням, підсвідомо постійно порівнює текст із казкою.
Окрім оксюморонного заголовка “Правдива наука”, у творчості письменника трапляються також і “календарні” назви з “казковим” компонентом (тобто назви, що вказують на зв’язок тексту з певною порою року – зимою, весною, літом, осінню), як-от: “Святковечірня казка”, незакінчена рання поема “Снігова казка” та прозові твори “Поєдинок” і “Мавка”, які відповідно мають авторські підзаголовки “Зимова казка” і “Літня казочка”.Типологічна “Мавка” споріднена з Франковими оповіданнями про дітей “Малий Мирон” (1885) та “Під оборогом” (1905): п’ятилітня Ґандзя, як і малий Мирон, “дивна дитина”, “ясень не таке як люди”. Дівчинка боїться залишатися сама в хаті, де її збентежена фантазія малює всілякі страхіття. Наприклад, грубий, дерев’яний ганок, в її уяві був “кусікою”. Казковому образові старшої “кусіки” протиставлено інші, також фольклорно-фантастичні постаті – веселі лісові мавки. Проте твір “Мавка” – не казка, а психологічна новела. Бо ж “куска” та мавка – не дійові особи, а лише виплід бурхливої поетичної уяви п’ятирічної дівчинки. Віра у фантастичних істот – “таких добрих, таких гарних” мавок – призводить до трагічного, цілком не казкового, навіть антиказкового фіналу.
Одного прекрасного літнього дня п’ятилітня дівчинка помирає: “Отворені очі не блищали вже, тільки на устах застив розкішний усміх, видно, Ґандзя тільки що перестала бавитися з Мавкою”.
Якщо для маленької дівчинки її “лісова казка” справджується, а смерть як “вічний сон”, згідно з міфологічною логікою, обертається на ініціацію-упровадження в надприродну сферу. То для читача, згідно з емпіричною логікою реальності, історія героїчні сприймається як трагедія.
Авторський “календарний” підзаголовок “Зимова казка” у прозовій версії “Поєдинку” досить загадковий. Бо ж події у творі навіть опосередковано не пов’язані із зимою (загалом встановити хронологічні межі по дієвості цього Франкового тексту майже неможливо.
Означення “зимова”, найімовірніше, вказувало не так на внутрішньо, як на позатекстові чинники. Цей прозовий твір написано 19 листопада 1883 року й одразу опубліковано в журналі “Зоря”. Можливо, пізньоосінній, листопадовий Львів 1883 р. був засніженим і нагадував письменникові зиму. До того ж “Поєдинок”, як і “Мавка”, це, з сучасного генологічного погляду, радше психологічна новела, або оригінальна притча-новела, аніж власне казка.