Перекладацька діяльність І.Франка

Наприклад, в оповіданні «Дріада» знаходимо об­рази дріади і фавна, в «Історії одної конфіскати» — мотив меча Бренна, вождя галльського племені сенонів (338 р. до н.е.), який підійшов до стін Риму і якому римляни запропонували багатий викуп. На те­рези з золотом Бренн кинув свого меча, вигукнувши своє знамените «Vae victis! (Горе переможеним!)». У повісті «Перехресні стежки» зустрічаємо образ ларів і пенатів (родинних богів-хранителів домашнього вог­нища), В повісті «Великий шум» І.Франко згадує Сапфо і Аристофана. В «Петріях і Довбущуках» — Софокла, в оповіданні «Борис Граб» — Епамінонда, грецького політичного діяча і полководця V—IV ст. до н.е., який навіть жартома ніколи не говорив не­правди. В поемі «Святий Валентій» знаходимо згадки про Гомера, Арістотеля, Асклепія, Гіппократа, Галена, Епіктета, міфологічний Ереб тощо. Перегукуєть­ся Франко з Овідієм своєю назвою циклу «Скорбні пісні» (збірка «З вершин і низин») та використовує початок оди Горація «Ненавиджу низьку юрбу», щоб дати заголовок своєму оповіданню. Латинські назви мають окремі цикли та збірки віршів Франка.

З серпня 1915 по березень 1916 року І.Франко плідно працював над створенням поезій за мотивами реальної та легендарної історії стародавнього Риму і Греції, відбираючи для цього найяскравіші епізоди історії, події та історичні постаті. Усього ним напи­сано 139 таких творів.

Протягом усього свого творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Вене­ціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». За актив­ною участю і під редакцією Франка вийшли в світ окремими ви­даннями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша з передмо­вами І. Франка, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору (1899—1902). Робота Франка по редагу­ванню перекладів П. Куліша дуже повчальна. Про характер перекладів П. Куліша Франко пише у своїй передмові до переклада «Чайльд Гарольда» Байрона.Вагомою працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим перекладом письменник почав роботу ще в 70-ті роки. У 1875 р. в журналі «Друг» з'являються уривки з «Фауста». У 70—80-х роках Франко продовжує друкувати свої переклади з цього твору. Лише у 1881 р. він закінчує переклад першої ча­стини «Фауста», додавши до нього докладні коментарі. В цьому ж році в журналі «Світ», у «Вістях літературних» з'являється по­відомлення про те, що закінчено переклад «Фауста», і звернення до українського читача з проханням допомогти виданню цього перекладу і цим «зробити прислугу нашій літературі». Нарешті у 1882 р., після тривалого листування з цього питання з Белеєм і Драгомановим, переклад вийшов у світ під назвою «Фауст, трагедія Йогана Вольфганга Гете, ч. І, з німецького переклав і пояснив І. Франко».

Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури. Він брав участь в роботі чеської преси, листувався з видатними че­ськими літераторами, присвятив чеській літературі ряд статей і перекладів, його діяльність в галузі чесько-українських зв'язків була дуже плідною. Свої статті, присвячені чеським письмен­никам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків Франко підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням ук­раїнської культури і цим сприяти розвитку і чеської, і україн­ської демократичної літератури.

Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вісник» (1898—1906), Франко продов­жує свою діяльність по ознайомленню українського читача з кра­щими зразками світової літератури. Він вміщує в цьому відділі серію своїх статей під загальною назвою «Із чужих літератур», супроводжуючи ці статті перекладами з вибраних ним письмен­ників. Так, у 1898 р. у «Літературно-науковому вістнику» був на­друкований переклад новел Конрада Фердінанда Маєра, зроб­лений Маковеєм, в супроводі статті Франка «Конрад Фердинанд Маєр і його твори». Свої статті про Золя Франко найчастіше вмі­щував разом з перекладами творів французького письменника.

У «Літературно-науковому віснику» Франко друкує перекла­ди з -Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкєвича, а також публікує переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.

Велику групу складають переклади з народної поезії, яка привертала до себе пильну увагу Франка-дослідника, рівною мі­рою як і Франка-поета і перекладача. Він, здавалося, прагнув передати своєму народові всю різноманітність творчості народів світу.

Свій вступ до збірки «Із болгарських пісень народних» («Пісні гайдуцькі») Франко починає словами «Браття наші болгари, що живуть за Волощиною...». Далі він дає аналіз тяжкого становища болгарського народу, який страждав і від власних багатіїв — чорбоджіїв, і від турецьких завойовників. Та незважаючи на подвій­ний гніт, болгари, за словами Франка, «ніколи не забу­вали своєї славної минувшини і народної са­мостійності, ніколи не переставали заявляти сяк чи так своїх прав на свобідне життя і люд­ську гідність». Народний рух болгар проти турецького гніту відомий був під іменем «гайдуцтва». Люди тікали в ліси, з'єдну­вались у дружини і нападали на турецьких загарбників. Франко переклав пісні про подвиги народних месників, борців за неза­лежність Болгарії. У перекладі румунської народної легенди «Майстер Маноле» Франко відтворює чудовий образ людини з “роду, одного з тих, хто будує прекрасні палаци і прикрашає рідну землю”. В баладі «Шотландська відвага і англійська зруч­ність» висміюються англійські завойовники.