Перекладацька діяльність І.Франка

У Львівському університеті І.Франко продовжував працювати над перекладами античних авторів і дос­лідженням їх творчості. Зберігся його семінарський реферат «Лукіан і його епоха», написаний у першій половині 1877 року.

При житті І.Франко опублікував небагато своїх перекладів з античних творів. Зокрема, в 1883 році побачив світ переклад поезії Вергілія «Граматика» («Моретум») разом із статтею «Про життя і творчість Вергілія» в книзі «Переводи і наслідування Осипа Шухевича» і два гімни хору з драми Софокла «Антіго­на» у журналі «Зоря». В 1894 році І.Франко видруку­вав спочатку в журналі «Житє і слово», а потім окре­мим виданням переклад драми Софокла «Едіп-цар», а в підручнику К.Лучаківського «Взори поезії і прози для п'ятої класи...» — 6 поезій Горація (три оди, дві сатири, одне послання) і уривки з двох од Піндара. В 1909 р. був опублікований переклад казки про Амура і Псіхею з роману Апулея «Метаморфози, або Золотий осел» у серії «Універсальна бібліотека». В 1913 році побачила світ у Львові наукова розвідка І.Франка про старогрецьких поетів Алкея і Сапфо, яку він напов­нив своїми перекладами їх поезії.

Решту перекладів Франка з античних авторів дов­го залишалися в рукописах. Частина з них уперше була опублікована лише 1962 р. Це, головно, переклади останніх років життя І.Франка. Дати їх створення відомі: поет акуратно вказував їх у кінці перекладів, після чого майже завжди давав і коротку наукову роз­відку про автора. Так, у 1913 р. І.Франко переклав «Теогонію», «Щит Геракла» та «Діла і дні» Гесіода і написав наукове дослідження «Гесіод і його твори». Тоді ж були перекладені сім міміямбів Геронда. Най­більшу кількість перекладів І.Франка датовано 1914— 1915 роками. Серед них знаходимо уривки з комедій Арістофана «Хмари» і «Жаби», п'ять ідилій Феокріта, епілій Мусея «Геро і Леандер», уривок із поеми Лукреція «Про природу речей», так звану Орфеєву поему про аргонавтів, 34 гомерівські гімни і 16 гомерових епіграм із втраченої праці Геродота «Про життя Гомера», пародійну поему «Війна жаб із мишами».

У 1915 р. І.Франко написав три ґрунтовні наукові дослідження з античної літератури, в яких помістив і власні переклади творів досліджуваних авторів. Одна з цих праць називається «Овідій у Томіді (м.Томи)» і розповідає про життя і творчість Овідія на причорно­морському засланні. Сюди ввійшли переклади повних творів і фрагментів із «Скорботних пісень», «Послань із Понту» та з поеми «Ібіс”. Переклади “Прощання”, “Невірному другові”, “Ібіс”, “Трістя”, “Екс понто” Овідія вважаються одними з найкращих і правильними. За них І. Франко отримав одне з перших місць серед українських перекладачів.

Переклад “Овідій у Томіді” був написаний між 25.03 і 8.05.1915 р., коли І.Франко лежав прикутий смертельною хворобою. Він є не тільки дуже детальним, але також цілком зрозумілим. В одній із своїх заміток Франко писав про свої переклади: “Перекладаю тільки такі здобутки з іноземних літератур, які читаючи, маю відчуття, що відкривається переді мною новий світ думок або поетичних образів. Хотілося би також своїми перекладами викликати такі ж самі враження у своїх читачів”. Безперечно, йому це цілковито вдається.І.Франко є не тільки перекладачем, але також співавтором, на що вказує переклад “Овідій у Томіді”. Винятковими є “Ібіс”, “Трістя”, “Екс понто”, переклади яких Франко створив по-новому. Вони представляють сумне життя Овідія на засланні. Передує їм “Автобіографічна елегія”, наступним дає поет опис місця вигнання, показує переживання і пригоди Овідія в далекому краї, зрештою збирає докупи розкидані відомості про варварів, серед яких той жив. У кінці перекладу “Ібіса”, який Франко назва “помста поета”, знаходимо давні згадки про причину заслання, які в будь-який спосіб відхиляють сторінки таємниці. Свої тлумачення перекладач переплітає з власними зауваженнями. Замість наукового доведення Франко подає пояснення в поетичній формі. Ці тлумачення стисло сполучаються з поезією Овідія в одне ціле, створюючи разом новий твір, який має характер поетичного і біографічного роману.

Це дослідження і сьогодні залишається цінним внеском у класичну філологію. Другою є розвідка «Грецькі пародисти» з перекладом «Атгацького обіду» Матрона та уривків із творів інших пародистів, а третьою — «Дещо про Орфея і припису­вані йому твори», що теж залишається актуальною.

У травні-серпні 1915 р. Франко підготував вели­чезну антологію поезій «Вибір із старогрецьких по­етів», до якої ввійшло понад 230 перекладів і пе­респівів, усього близько 7000 поетичних рядків. На сьогодні з них опубліковано в 9-му томі зібрання творів у 50-ти томах 209 поезій 64 поетів, 13 поезій безіменних авторів і одна народна пісня. У збірку, зокрема, ввійшли 8 віршів Сапфо, 12 — Солона, 5 — Симоніда Кеоського, 8 — Платона Афінянина, 9 — Носсіяди Локріянки, 11 — Аніти Тегеянки, 16 — Мелеагра Гадарця та ін. Значення цієї збірки для україн­ської літератури переоцінити важко.

Античність була не тільки предметом захоплення, дослідження і перекладацької діяльності 1.Франка, вона справила суттєвий вплив і на його власну творчість. Ця проблема вимагає глибокого і серйозного вивчення, але вже навіть дилетантське знання творчої спадщини І.Франка дозволяє говорити, що такий вплив є і вияв­ляється він у використанні античних образів та мо­тивів, і в ремінісценціях із античних авторів, і в згад­ках імен античних поетів, діячів, учених, і в грецьких та латинських назвах окремих творів, циклів, збірок поета, і, нарешті, у створенні ним поезій за мотивами історії стародавнього Риму і Греції.