Перекладацька діяльність І.Франка

Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важливим культурним чинником, даючи можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях у різних часах причинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важливих і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від римлян, належали до підвалин власного письменства.

На протязі ХІХ століття свого розвою нове українське письменство, крім визначних творців, придбало собі досить поважний ряд перекладачів, серед яких годиться назвати С.Руданського, П.Куліша, П.Ніщинського, Т.Шевченка, І.Франка, М.Старицького, П.Грабовського.

Іванові Яковичу Франкові належить найпочесніше право представляти Україну в “галереї найвищих інтелектуальних досягнень” народів світу. Віддаючи престол національного генія України поету з ласки Божої Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації.

Як зазначають дослідники, І.Франко – один з небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома мовами (українською, польською, німецькою), а перекладав із 14 мов.

Освіта Івана Франка грунтувалася на багатствах світової культури, і в першу чергу, античної греко-римської цивілізації, які традиційно входили до на­вчальних програм класичних гімназій та університетів. Переклади з літератур народів світу посідають у його спадщині таке саме поважне місце, як і особиста ори­гінальна творчість: «...я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові... От тим я старався присвоювати нашому народові культурні здо­бутки інших народів і знайомити інших з його життям»'.

Ще в університеті (1876) Франко задумав видавати бібліотеку шедеврів світової літератури. Втіленням його задуму стала «Дрібна бібліотека», в якій він пуб­лікував кращі твори світової літератури: «Пастку» Е.Золя, «Каїна» Дж.Байрона, вірші Г.Гайне, Й.-В.Гете, Томаса Гуда, П.-Б.Шеллі, М.Лермонтова, Гервега, Фрейліграта та ін. Надзвичайно багато перекладених творів Франко-видавець опублікував у журналах «Друг», «Громадський друг», «Світ», «Народ», «Літе­ратурно-науковий вісник», «Житє і слово», «Зоря».

Ще й сьогодні вражає широта інтересів поета і його перекладацької творчості. Вона охоплює фольклор різних народів (староруську епіку, чеські, болгарські, сербо-хорватські народні пісні, старошотландські, староанглійські, старонорвезькі балади, староісландські пісні й балади, іспанські романси, албанські, порту­гальські, італійські, німецькі, китайські, єврейські на­родні пісні, санскритський епос, вавилонські гімни, біблійні легенди), старогрецьку і римську літератури, літератури слов'янських народів (російську, польську, чеську, словацьку, сербську), літератури австрійську, англійську, австралійську, французьку, угорську, аме­риканську, німецьку, швейцарську, італійську, норвезь­ку тощо. Серед авторів, твори яких Франко перекла­дав, є Шекспір, Дайте, Джордано Бруно, Берне, Байрон, Шеллі, Кальдерон, Ібсен, Лессінг, Шіллер, Гете, Гайне, Гельдерлін, Марк Твен, Золя, Доде, А.Франс, Гюго, Верлен, Ракоші, Міцкевич, Неруда, Пушкін, Лєрмонтов, Салтиков-Щедрін, Некрасов, Лаза Лазаревич. Само Халупка та багато інших.

Особливе місце в літературознавчій та перекла­дацькій творчості Франка посідає антична (старо­грецька і римська) література.

Це було зумовлено не тільки класичною освітою Ї.Франка, але, насамперед, його розумінням винят­кової ролі античної культури в історії розвитку євро­пейської. В 1912 році Франко писав: «Скільки скористали західноєвропейські народи: французи, німці, англійці та італійці з перекладів творів грецької та римської старовини, це відомо кожному, хто лиш трохи займав­ся літературною та культурною історією тих народів. Золотий вік польського національного письменства в XVI cm., може, найяркіше характеризується численни­ми перекладами творів італійського письменства епохи Відродження. І в великоруському письменстві на початку нової доби його національного розвою поруч з іменами Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова стоять імена Гнєдича, що переклав «Іліаду», та Жуковського, що, між іншими, пе­реклав також «Одіссею». Перекладаючи античних ав­торів, досліджуючи і пропагуючи їх творчість, І.Фран­ко, поза всяким сумнівом, щиро прагнув, щоб і його народ скористав із античної культури.Можна стверджувати, що античність певною мірою допомогла Франкові виробити поетичну техніку і за­охотила його до занять поезією: в 1873 p., навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко створив польською мовою віршовану драму «Югурта» за твором римсь­кого історика Саллюстія «Югуртинська війна». Крім того, він написав віршем фрагмент драми «Ромул і Рем», віршований «Переказ про прибуття Енея до Італії», перекладав поезії грецьких і римських поетів Софокла, Гомера, Анакреонта, Горація, Овідія. Про дрогобицькі часи Франко згодом згадуватиме в перед­мові до збірки «В поті чола»: «Гомер, Софокл і Таціт, читані в гімназії, зробили на мене сильне враження, а так само Біблія, котру я читав почасти в старосло­в'янськім, а почасти в польськім тексті. І я почав дещо перекладати з цих авторів. Виїжджаючи з Дрогобича (1875 p.), я взяв з собою кілька книжок, записаних свої­ми роботами. Були там і оригінальні складання [...], але головно були переклади: «Антігона» і «Електра» Софок­ла і дві пісні «Одіссеї». У передмові до «Петріїв і Довбущуків» Франко так згадує про своє захоплення ан­тичністю у гімназії: «У Вищій гімназії попри досить багату позашкільну лектуру я писав також багато віршами і прозою. Між іншим, переповів я віршами по­чаткову історію Риму до часів Тулія Гостїлїя [...] Ма­буть, у п'ятій або шостій клясі я, крім різних драма­тичних планів, писав по-польськи віршовану драму «Югурта» як шкільну задачу для професора Петра Париляка, а також уривок драми «Ромул і Рем» німецьки­ми віршами як шкільну задачу для професора Рішко».