Іван Багряний. Світоглядна позиція митця. Прозова спадщина

Десь там —

В чаду і гаморі —

я чую скрип і рев,

Я чую стогін ранньою зорею...

То, гей, з потугами, руйнуючи старе,

Наш корабель крутий зворот бере,

І мерехтять під сонцем реї!..

Під сонцем реї!..Галас... Грім і бій...

Гримлять нам молоти — фанфари перемоги.

Нам не просить,

нам не молить ні в кого —

Тримайсь. Тягни!

До сонця!

Д'горі! Д'горі, краю мій!

До сонця, до свободи, до музичного злиття у величну симфонію космосу дивовижної "колиски дитинства" — Землі, на якій маленькою цяткою постає перед зором українського хлопчика його Україна, до гармонійної єдності усіх п'ятьох материків — таким настраєм-пориванням пройнята й поема-симфонія І. Багряного "Золотий бумеранг". Скільки в ній енергії: віри, бадьорості, натхненної милозвучності в ме­рехтливій грі образів, метафор, ритмів і строф, скільки гніву та болю, сарказму і молодечого мрійництва! Іван Багряний в своїй уяві бачить того маленького хлопчика в місті чи в селі, який перед собою тримає глобус — копію земної кулі — і звертається до нього із своєрідним закликом-заповітом бути господарем цієї Матері-Землі, витворити лад і гармонію на її паралелях і меридіанах, влитися в космічний ритм світобудо­ви і пізнати щастя вічного життя усіх народів і планет.

Крути ж її, щоб аж свистіла!

Крути — крути, щоб аж гула!

Щоби просторами летіла,

Щоб над безоднями пливла.

Щоб в сяйві сонця золотого,

Щоб без диявола лихого,

Щоб тільки жити і цвісти, —