Чайковський Андрій Якович – життя і творчість

СТУДЕНТСЬКІ РОКИ

Протягом 1873-77 років А. Чайковський, як учень VI гімназійного класу, відіграв не останню роль у становленні таємного учнівського самоосвітнього гуртка „Студентська громада”, при якому затівалася навіть власна „газетка”. Так молода галицька генерація переймала ідеологію Кирило-Методіївського Братства, яке накопичило досвід боротьби з антиукраїнськими силами царату. Судові процеси над львівськими товаришами-однодумцями Франком, Павликом, Терлецьким, Заклинським, Белеєм, нагнали в „громадівські” ряди страху, але не припинили пошуку нових національних ідей. На формування таких народовладних помислів Андрія Чайковського сприяли, як не дивно, ще й українофобські творіння Генрика Сенкевича. Відомо, що трактовані цим польським письменником події подавалися однобоко, на противагу поетам-полякам з т. зв. „Української школи”, яку уособлювали Мальчевський, Залеський, Поль...На той час і припадають перші літературні спроби, однак не належно поціновані місцевим вчительством, вони зорієнтували юного Чайковського на інший вибір. Далися в знаки матеріальні нестатки, які не спряли твочому зростанню. Все це загалом привело його на однорічну військову службу рекрутів-добровольців 30-го полку, з перервою студій на філософському факультеті Львівського університету. Однак і старшинську кар’єру йому не судилося завершити. Родина, зокрема, хоче бачити Андрія в особі душпастира, але перемогло непоборне бажання знайти себе й реалізувати в пошуках бажаної освіти. На початках, здавалося, що й юриспруденція теж не його хліб... І аж на другому році навчання він отримує другорядну посаду, спочатку в 15 золотих ринських місячно у Львівському товаристві „Просвіта”. Розумів, що тільки в гурті однодумців легше осягнути мети, що невдовзі привело до заснування ”Кружка правників”, від якого, й починалося кар’єрне сходження молодого А.Чайковського. Не секрет, що особистість формує оточення, яке, й складали визначні провідники галицького україства: Іван Франко, Кость Левицький, Євген Олесницький, Теофіл Окуневський...

ВІЙНА В БОСНІЇ

„До сеї пори я ще ногою не був поза Галичиною, а тепер прийшлося мені йти в край далекий, звідки поворот дуже непевний”, —такі малооптимістичні рядки постеляться на папір у повісті „Спомини з-перед десяти літ”, які стосуються кінця січня 1882 року. Тоді якийсь черговий капрал львівського гарнізону передав до оселі резервіста Чайковського мобілізаційну картку, яка внесла свіжі корективи в розмірений, повсякденний цивільний ритм. Австро-Угорський уряд спрямовував свою військову потугу на Балкани, до Боснії придушити повстання герцеговинців. Так імперія відстоювала в тому мілітарному конфлікті національні інтереси, бо Габсбургський престіл вважав за потрібне „...воскрешати завмерлу тут цивілізацію до нового життя, пристроюючи її в одіж нового крою”.

Все змішалося в той пам’ятний прощальний вечір: розгубленість і сум’яття, товариська вечірка, наспіх зібрані стоси літератури у валізах, і нічний потяг на Перемишль... Побачене й пережите у складі 77-го піхотного полку Чайковський старанно нотував, а 1894 р. вийшло окремим виданням пізнавальних, повних пригод спогадів, які широко зацікавили галицьку спільноту, зокрема й Івана Франка.

АДВОКАТСЬКА ПРАКТИКА, ПЕРШІ КНИЖКИ, НА СЛУЖБІ НАРОДУ...

Власне на тому творі „Спомини з-перед десяти літ” й зав’язалася дружба з Каменярем, який заохочував починаючого літератора та практикуючого самбірського адвоката писати далі. Після чотирьох літ „конципієнтури” (діловодства) Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. Натхненний схвальними відгуками про здобутки на літературній ниві він, одна за другою видає нарис „Вуйко”, оповідання „Образа гонору”, та родинно-побутову драму „Олюнька” ”(1895), „Бразилійський гаразд”, „В чужім гнізді”(1896), „Рекрут”(1897). Весь цей творчий доробок був написаний у цьому давньому подільському місті, де його знали, ще як „хлопського адвоката”, бо обороняв селян від „лихварських п’явок”. Тут знову проявилися організаційні якості при створенні „Січей”, набуті, мабуть на війні. Можливо, під час тих парубоцьких спортивних виправ Чайковському бачилася козацька вольниця? Як би то не було, але саме йому довірили булаву кошового отамана, з повноваженнями в межах цілого повіту. Ніхто інший так активно, як Андрій Чайковський, не популяризує серед москвофілів ідеї народовецького просвітянського руху, доказуючи власним прикладом, що рідною мовою треба вести справи в судах та установах. Разом з західноукраїнським композитором, Остапом Нижанківським, який доводився йому кумом, засновують хор „Боян”. За ініціативи письменника стало до ладу протиалкогольне товариство „Відродження”, а в Чернівцях виходить благодійна збірка „Алкогольні образки”. Так громадська діяльність цого енергійного чоловіка набирає все більше обертів й стає загальнокраєвою. Він засновує, і стає на чолі першого в Галичині „Товариства українських журналістів і письменників”, співпрацює з „Руським педагогічним товариством”, аматорами „Руської бесіди”, приймає участь в гуртку кооперативи „Народний Дім”, співініціює відкриття „Руської бурси”—гуртожитку для малозабезпечених учнів. Його ім’я фігурує серед співзасновників ощадно-позичкового т-ва „Надія”, А це вже була неабияка праця для культурного і соціального розвою свого народу. Проте, як сам невдовзі напише: „...в „політику” я не бавився ніколи...”. Хоча в його домі відбувалися далеко не аполітичні, таємні сходини студенства, зокрема збори „Молодої України”, в яких приймали участь сини письменника Микола та Богдан. В запальних дебатах гартували дух майбутній історик Антін Лотоцький, та його брат Володимир... Не рідко юначий максималізм передавався й самому господареві дому, і тоді він ставав трибуном, до слів якого охоче прислухалися. Так, зважаючи на великий письменницький та громадський авторитет А. Чайковського, в жандармерії не насмілювалися кинути йому виклик.