Епос і література України 18 століття

Вінець, іж всім воню спадку іспущаше,

Що зрящ всякий воїн явлейся бить отважний,

Єгоже глас труб сладких к тому возбуждаше,

Посліжде вся тимпани глас свій изясниша.

В то время все множество вой ся ополчиша».

(Строфа перекладу — т. зв. «октава»). Як бачимо, навряд чи ми могли б багато сподіватися від перекладу світського епосу, зробленого письменником, що звик до писання проповідей та до вживання важкої слов’янщини. Переклад не був виданий, і не знайшов, здається, розповсюдження. Спробу невеликого історичного епосу (Бучинського-Яскольда про чигиринську війну 1678 р.) заховав нам «літопис» Величка (див. далі). Деякі історичні вірші теж можна (як на їх досить великий обсяг) вважати за приклад історичного епосу. Але на справді великий епос українська барокова історична поезія не спромоглася.

3. Зате маємо кілька зразків духовного епосу. Бароко зі своїм поворотом до релігії витворило всюди зразки духовного епосу, різні «Христіяди» тощо. В цьому ж напрямі йде віршований переспів книги Буття та Євангелії Матфія, які навіть видав друком, присвятивши їх Мазепі, 1697 р. їх автор Самійло Мокрієвич. Та його праці недосліджені, а до неґативних судів старих дослідників треба ставитися скептично: вони взагалі не вміли цінувати поезії бароко. Ніби (хоча й маленька) спроба духовного епосу є й віршований Апокаліпсис, виданий, на жаль, лише в уривках. До «вченого» або дидактичного епосу належать і такі (недосліджені ближче) твори, як «Богородице Діво» (23 000 рядків!) І. Максимовича та його ж «Осмь блаженств» (6000 рядків). Неґативне ставлення до його віршів поки що нічим не обґрунтоване.

До «дидактичного» (повчального) епосу належать ще інші твори 18 ст. Безумовно, за зразок «дидактичного епосу» треба вважати і один з певно нам відомих творів «козака Климовського» — «О правосудию, правді і бодрості». Це дидактичний, обсягом невеликий (902 вірші) епос, трохи незвичайного характеру, писаний 1724 р., очевидно, для царя Петра 1-го. Твір Климовського не «панегірик», а повчання цареві. Типові для епосу (див. далі зразки з поетики Сковороди) невеликі малюнки-метафори:

«Яко пес, єгда будеть каменем язвленний,не за чловіком імже камінь тот верженний,

но за каменем біжить, камінь угризаєть:

сему на вдасть гризущийся подобний биваєть»

Власне повчальні рядки нагадують дечим епіграми, так само граючи словами спільного пня:

«Царськая єсть душа правда; яко же бо тіло

без душі недійственно, мертво єсть і гнило,

тако цар без правди єсть мертвий, недійственний,

аще і мниться в живих образом явленний

отвні тіла, но внутр сий єсть трупом согнилий;

ність в нім душі правди, лежить в гробі зтлілий».

Маленький вірш «О смирениї височайших» (усього 160 рядків) теж треба прилучити до того самого ґатунку.