Епос і література України 18 століття

Майже весь 18 вік в українських школах вищого типу навчають барокової поетики та плекають барокову поезію. В основі не виходить за межі традиції (хоч дуже рішучий реформатор в окремих питаннях) останній великий український письменник епохи бароко Гр. Сковорода. Але з ним літературне бароко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському бароко літературною мовою: на зміну прийшла мова народна.

Останній період бароко в деяких країнах утворив власний стиль, стиль пізнього бароко або «рококо». Цей двірський, легкий, граціозний, але разом і іграшковий, легковажний стиль на Україні не розвинувся. Бо в середині 18-го сторіччя на Україні не було свого двора, пани, що йшли за модою, великою мірою русифікувалися, і лише десь далеко на півночі починав при дворі цариці Єлизавети складатись стиль українського рококо, що знайшов вираз та почасти відгомін лише в українській ліриці, переробках та музичних обробках народних пісень та небагатьох спробах власної творчості, без літературних претензій та значення.

Великий епос (ані прозовий, ані віршований) на Україні не розвинувся. В основному — з двох причин: бароко не витворило на Україні певного класу поетів, певного кола, яке вважало б поезію за своє покликання. Письменники були, але єдиною можливою професійною письменницькою працею була праця духовних письменників. Світські писали тільки з вільного бажання. До того не було змоги друкувати великих творів світського характеру. І це дуже перешкодило розвиткові епічної літератури. Все ж кілька творів з епічним забарвленням маємо.

2. Збереглася в рукопису половина перекладу «Визволеного Єрусалиму» Тассо. Можна гадати, що на цю поему раннього бароко перекладачі дивилися як на повчальний твір. Перекладено поему, як здається, (білоруськими?) ченЦями-уніатами. Переклад зроблено не з італійського ориґіналу, а з польського перекладу П. Кохановського. Переклад дуже важкий; не маючи легкості ориґіналу та польського перекладу, він усе ж іноді добре передає характер епічного стилю, а саме — широкі порівняння («розвинуті метафори»), на які, як побачимо, звернула увагу й українська теорія поезії. Ось приклади:

«Арґіллян... побіже живот свій на шанцу поставити,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Яко і меск во панський стайні уродивий,

Єго же точію ку брані окормляють,

Егда же ся он урветь, біжить невстягливий

На сіножаті іли де стада пасають.

Винеслим карком трясеть, а у густой гриви

Плетениє коси со вітрами іграють,

Пісок в бистром бігу копитами мещеть,

І ржеть гласом веліїм, і ноздрями прищеть».

Або теж типовий для епосу опис ранку:

«Дихающему вітру зари, всім желанной,

Тая от стран восточних радостно заявляше,

Іміюше на траві вонности рожаний