Особливості розвитку дитячої літератури другої половини ХХ ст.

«І спала роса краплисто,

й без смичка, без каніфолі –

над-надьом! – луна сріблясто,

що аж виляски на полі».

І ніби мимохідь, розповідаючи про птахів, відшукуючи в їхньому житті риси, притаманні людині, поет виховує малюків, учить їх бути працьовитими, підтримувати інших, коли їм важко, виручати того, хто ускочив у біду, не бути зажерливим, скупим.

Поет своєрідно трактує тему про, так би мовити, «швидку допомогу» тваринам, що оригінально відображено у збірочці – «Лікарня в зоопарку». Він працює не лише з науково-пізнавальною літературою, а й довгий час спостерігає життя тварин у зоопарках, щоб показати не лише звірів, а й добрих дорослих у білих чи синіх халатах, які приходять їм на допомогу. У незвичайній лікарні лікують цесарку, пінгвінів, слона, антилоп, єнота, верблюда... «Від хворих тільки й чути: «Ме-м-ме...”, «Ве-ве!”, «Му-м-му!”. І спробуй-но збагнути, що там болить кому...».

Персонаж книжки дядя Вова лікує не лише звірячі, а й «дитячі» хвороби, такі як лінощі, капризування, хитрощі та ін.

У поемі «Сад на Лисій горі» доброзичливо, з гумором розповідається про те, як діти біля школи, що стоїть на високому пагорбі, де не було й деревця, під орудою садівника діда Панаса посадили сад. Послідовно, у живих картинах стверджується благодійна роль праці у вихованні учнів, які не тільки посадили й виростили сад на Лисій горі, а й увірували у чудодійну силу науки і праці, умілих рук і світлого розуму.

Якщо у попередній поемі головні герої юннати – охоронці природи, її перетворювачі, то у поемі «Веселий Кут» головними героями виступають слідопити, які шукають учасників визволення села у час Великої Вітчизняної війни. Сюжет поеми має несподівані повороти. Герой, який захищав Веселий Кут і залишив послання до живих у запальничці, раптом виявляється... німецьким старостою. Та він таки й герой, бо старостою став за завданням партизанського штабу. Патріотична тема розроблена поетом, з урахуванням дитячих розумінь та уявлень.

Так, Дмитро Білоус серед таких цікавих постатей як П. Воронько, Б. Чалий, М. Познанська, Грицько Бойко зайняв у сім'ї українських поетів, що пишуть для дітей і юнацтва, своє місце, з власними темами, образами, з власними засобами їхнього втілення.

Можна було б і надалі працювати в обраному напрямі. Та відкрилась ще одна дуже яскрава грань таланту Д. Білоуса – перекладацтво. У цій галузі Дмитро Григорович – і майстер слова, і лінгвіст, і теоретик, і видавець. «Він ставився до перекладу з якоюсь особливою ніжністю, з величезним пієтетом. Треба бачити натхненне обличчя Білоуса, коли він читає болгарською чи білоруською мовою поезії, а відтак – переклад українською, а потім коментує переливання, перевисання почуттів, думок з однієї мовної стихії в іншу. Як він милується багатством споріднених мов!». А почалося з того, що у 1959 році, Д. Білоус поїхав в тривале творче відрядження від Спілки письменників до Болгарії з метою вивчити не лише болгарську літературу, а й мову. Як тут не загадати його ж слова:

«Життя тебе жбурнуло на бистрінь –

то, мабуть же, чогось від тебе хоче...»

Мало сказати, що він виконав це завдання з успіхом, досконало оволодівши мовою і ставши першорядним перекладачем, – він став ніби повноважним представником болгарської літератури в Україні, її ревним популяризатором, знавцем і «вболівальником». Більше тридцяти років праці у болгаристиці! За цей час багато зроблено. Це збірки перекладів поезій Івана Базова, Георгія Джагарова, Дмитра Методієва, Ангела Тодорова, Ніно Ніколова. Крім того, чимало перекладено прозових і драматичних творів, фольклорних видань для дітей. А безперечно, вершина – двотомна антологія болгарської поезії, більше половини творів з якої Д. Білоус переклав особисто. У Болгарії видання було відзначено золотою медаллю як найкраща антологія вітчизняної літератури, що вийшла за рубежем. Болгарський уряд нагородив поета орденом Кирила і Мефодія І ступеня (1966) та найвищою державною відзнакою «Мадарський вершник» І ступеня.Перекладацькі обрії поета не обмежуються однією Болгарією. Є у нього й переклад драми В. Шекспіра «Міра за міру», й чудові інтерпретації з російської, білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської, польської мов. Діяльність Д. Білоуса-перекладача була творчою, плідною і високоякісною. У галузі художнього перекладу він заслужено став Лауреатом премії імені Максима Рильського (1976 р.). Не можливо не згадати ще про одну грань таланту Д. Білоуса – літературознавчу. У творчості письменника виразно спостерігається схильність до теорії, смак осмислення літературознавчих розвідок. Він пише передмови до книжок Л. Глібова «Цяцькований осел», С. Крижанівського «Берізка», О. Підсухи «На клич доби», А. Малдоніса «Бурштин і троянди», Г. Джагарова «Пересторога», Д. Методієва «Червоний мак», збірників «Болгарський гумор і сатира», «Добридень, братове!». Високим професіоналізмом відзначаються нотатки письменника «Про риму». А ще в його творчому доробку – спогади про П. Тичину, М. Рильського, Остапа Вишню, П. Панча, В. Сосюру, Григорія Тютюнника, С. Олійника, В. Ткаченко, Б. Тена.