Особливості розвитку дитячої літератури другої половини ХХ ст.
лозини та квіти додолу схиляє.
І крильми махають старі вітряки:
- Ми любимо вітер, намелем муки!Твори Н.Забіли про природу мають одну дуже суттєву рису - пізнавальність. Ось великий твір "Прогулянка по лісу". Ніби ниточка з клубочка тягнеться розповідь про незнані раніше явища, зустрінуті у лісі, і пов'язані з ними діла людини. Тут розповідь про предмети, які роблять з лісових дерев, відомості про лікарські рослини, про маскування в лісі. І все це автор розповідає серйозно, без казкових прийомів, без прикрашання. Природа любить працю - це головна думка більшості віршів Н.Забіли. Тому так юні герої в її творів саджають дерева, опоряджають квітники, виплекують зелені насадження. Природа стає у пригоді поетесі і тоді, коли вона пише книжки, які допомагають дітям учитися. Чи то у "Веселій абетці", чи в "Лічилочці" з'являються ромашки, жоржини, дерева та їхні плоди.
Кілька поколінь дітей мало щасливу нагоду зустрічатися з письменницею, слухати її мудрі, задушевні розповіді. Тепер це вже неможливо. В 1985 році Наталя Львівна Забіла пішла з життя.
Віктор БЛИЗНЕЦЬ – український дитячий письменник.
Народився в селі Володимирівці на Кіровоградщині 10 квітня 1933р. Помер 2 квітня 1981 р. у Києві
У 1957p. закінчив факультет журналістики Київського університету. Публікуватися почав 1959p., а перша книжка оповідань «Ойойкове гніздо» вийшла 1963p. Більшість написаних книжок — для дітей. Переказав з давньоруської мови для юного читача «Повість минулих літ» (1980).
В. Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії народу в таких творах, як «Паруси над степом» (1965), «Древляни» (1968), «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980).
1968-й рік, коли вийшли друком «Древляни», — це час перелому в бік догматизму й стагнації у всіх сферах життя, розгортання масштабної боротьби проти національної інтелігенції, проти всіх виявів національної свідомості народу. Сама назва твору свідчила про спробу автора протистояти цій політиці. Персонажі твору, в якому чимало автобіографічного, — предки оповідача, кілька поколінь поліщуків.
А вже наступна книжка В. Близнеця — повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.
Герой повісті Льонька, навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька.
Не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ і Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Смерть Адама (його вбиває променева хвороба) — як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» — для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння, самозречення.
У написаній невдовзі повісті «Мовчун» (1972) автор пішов зовсім іншим шляхом, хоч і в ній відчувався полемічний потенціал, світоглядне протистояння системі. Це твір суто реалістичний. Дія відбувається в роки війни. Головний герой — підліток Сашко, батько якого на фронті, а сам він із матір'ю — на окупованій території. Сашкова мати зраджує батька з гультіпакою Гринею, і син відчуває докори сумління, щось на зразок співучасті, власної вини.
Образом мовчуна Сашка В. Близнець започаткував в українській літературі традицію, що продовжилася хоч і в небагатьох, але надзвичайно вартісних творах, де діють маленькі герої, які передчасно дорослішають через воєнне лихоліття. Втрачаючи, по суті, дитинство, вони зберігають найдорожчу якість душі — гідність.
Письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий підхід — свідчить повість «Женя і Синько» (1974).