Особливості розвитку дитячої літератури другої половини ХХ ст.
Отже, Завадович добре передумав мету своєї творчої праці, поки ступив на шлях дитячого письменника. Рішив працювати, як сам сказав, "на цій спустілій ниві, звідки втекло в погоні за розголосом і популярністю так багато талановитих письменників". І так працює він уже 50 років у ділянці дитячої літератури, збагнувши, що саме це його місія, служба мистецьким словом для молодих поколінь. Це високе післанництво виконує він щиро, всім серцем, із справжньою любов'ю та відданістю.Перший літературний твір Р.Завадовича появився друком 15 грудня 1920 року у львівському дитячому журналі "Світ дитини". Був ним вірш "Святий Миколай", яким здобув собі автор серця молоді та став її улюбленим письменником. Вірш релігійний і водночас патріотичний, бо в ньому св. Миколай словами автора просив Бога, щоб дав волю Україні. Автор вірша був тоді молоденьким студентом львівського університету. Тим віршем - як бачимо сьогодні - визначив Р.Завадович власний шлях для розвитку своєї творчої особистости, і в ньому вже виступили основні риси всієї творчости письменника-педагога. Рідне друкуване (і живе) українське слово це був "той Господар і Працедавець, який 35 років тому прийняв мене до себе на службу", - сказав про себе Завадович у вищезгаданій статті. Помістив свій перший поетичний твір на сторінках дитячого журналу, напевне й не усвідомлюючи ще собі, що з тим моментом ступив на шлях свого післанництва. Всю творчість Завадовича характеризують глибока релігійність і національний та патріотичний пафос. Це треба сказати не тільки про його твори для дітей і молоді, але і про всі писання, призначені для дорослих. Доказом цього є хоч би його цикл сонетів "Сотворення світу", що їх помістив колись у львівських "Дзвонах". Дитячі твори Завадовича дуже популярні серед нашої молоді й дітвори передусім тому, що вони написані з великим знанням психіки та зацікавлення української дитини, а основна їх тема - це любов до Батьківщини. Тому мало яка дитяча шкільна імпреза проминає без того, щоб на ній не деклямували або не співали якогось вірша Завадовича. А це, як сказав один із критиків, "для працьовитого й обдарованого автора і є найбільшою нагородою, виграним конкурсом його життя".
Тут додамо, що заслужений письменник-педагог уміє чудово оспівувати чар нашої природи. Це бачимо між іншім у його "Розмовах з сонцем" та в "Карпатах", про які автор каже:
Хто раз тут був, той не забуде
Уже ніколи гір Карпат!
Серед творів для дітей бачимо в Завадовича вірші, поеми, оповідання, п'єси, інсценізації та інші. В журналі "Малі друзі" захопив він молодь своїм чарівним Гномиком Ромтомтомиком, а під час війни вийшов його чи не найкращий твір, історична поема-казка "Хлопці з зеленого бору". Велику популярність здобули собі поема-казка "Переполох", скерована проти слабодухів-боягузів, і цикл оповідань "Марушка Чепурушка і Лесь Побігдесь". В Чікаго постала йогоо п'єса для молоді "Кобзарева гостина", з життя Шевченка, яку залюбки дають дуже часто на різних шкільних сценах. Музику до цієї п'єси склав професор Осип Залеський. З інших творів треба особливо відмітити віршовану казку "Чародійні музики" і прозову казку "Зимові царівни", "Казку-вигадку смішну про ведмедя-ласуна", "Медовий Телесик", оповідання з життя звірят "Сойка-штукарка".
Мова творів Завадовича гарна і дбайлива. Він знавець тонкощів української літературної мови. Працює мовним редактором журналу "Овид" і робить коректу багатьох видань. Крім того в різних наших часописах і журналах зустрічаємо часто статті, підписані Завадовичем. З 1953 року він очолював Об'єднання Працівників Дитячої Літератури ім. Л.Глібова у ЗСА.
Всеволод НЕСТАЙКО — відомий український письменник, чиї твори для дітей увійшли в золотий фонд дитячої літератури. Згідно iз соцопитуваннями, проведеними у 1990 — 1992 роках Державною бібліотекою для дітей та Міністерством культури — лідер читацького інтересу. Народився 30 січня 1930 року у Бердичеві (Житомирська обл.). Батько — січовий стрілець, заарештований у 1933 році. Мати — викладач російської мови та літератури. Перше оповідання для дітей надрукував у журналі «Барвінок» у 24 роки. У 1956 році вийшла перша книжка «Шурка і Шурко». Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964), «Незнайомець з 13-ї квартири» (1966), «Таємниця трьох невідомих» (1970)). У 1979 році Міжнародна Рада з дитячої та юнацької літератури внесла трилогію до почесного списку Г.-К. Андерсена. Володар літературних премій імені Лесі Українки, М. Трублаїні, О. Копиленка. Зараз у «Барвінку» друкує свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив». Веде програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка».
Дмитро БІЛОУС
У квітні в сім'ї Білоусів – Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича, 1920 року народився син Дмитро. Уже в зрілому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси» (1956), «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій горі» (1972), «Веселий Кут», «Гриць Гачок» завжди залюбки читає наша дітвора.Дитячим творам поета притаманні гумор – написані вони з м'якою усмішкою, в дусі українського народного дотепу та елементи пізнавальності. У них без надокучливої дидактики і святенницьких напучувань змальовані конкретні життєві ситуації: цікаві, повчальні, кумедні. Автор приділяє багато уваги деталям, любить точні знання. Юний читач завжди дізнається з його віршованих новел про щось нове, невідоме. Достовірність, точність необхідні у книжках для дорослих, а у творах для дітей – тим більше. Так, готуючи книжку «Пташині голоси», письменник провів справжню дослідницьку роботу – як безпосередньо в лісі, на природі, так і з спеціальною науковою літературою. Збіркою зацікавилися навіть фахівці-орнітологи. Крім того, що в книжці кмітливо передані пташині звичаї, «побут» птахів, Білоус вдався, до звуконаслідування: