Мирослав Ірчан
Народився майбутній літератор, журналіст, публіцист, редактор, видавець, суспільно-політичний діяч 14 липня 1897 р. (в окремих джерелах – 1896 р.) у селі П’ядики на Коломийщині теперішньої Івано-Франківської області.
Навчався у сільській школі, гімназії, університеті. Сімнадцятирічного хлопця вихор світової війни виніс на простогони історії: він – січовий стрілець, член радикальної партії; вкінці 1918 р.- на Наддніпрянщині; він – в УГА, а згодом – в ЧУГА; Ірчан примикає 1920 р. до більшовиків, редагує газету “Більшовик”; протягом 1921-1922 рр. працює лектором у військових частинах і військовій школі, співпрацює з “Галицьким комуністом”; 1922 р. - виїжджає до Праги, навчається в університеті, а весною наступного року виїжджає до Канади, де редагує журнали “Світ молоді”, “Робітниця”, тісно співпрацює з періодичними виданнями “Українські робітничі вісті”, “Зоря”, “Червоний шлях”, “Західна Україна”; 1924 р. у Вінніпезі створює філію “Гарту” (М.Ірчан, М.Попович, І.Кулик, М.Шатульський, Д.Рароговський); з травня 1929 р. – знову в Україні: у січні 1930 р. обирається головою Спілки революційних західно-українських письменників – “Західна Україна”, редактором однойменного місячного журналу (виходив з лютого 1930 р.).
У літературознавстві є кілька версій про виникнення псевдоніму Мирослава Ірчана, але найбільш ймовірною є ця, оперта на пояснення Ростислава Заклинського, яке він зафіксував 1 лютого 1966 р. Мирослав – від імені Січинського, колишнього студента Львівського університету, що стріляв у представника найвищої австрійської влади в Галичині – графа Потоцького.
Щодо другої половини псевдоніму – Ірчан, то Р.Заклинський пояснює, що походить від імені дівчини Ірини, дочки покутського священика. “А.Баб’юк,- пише Заклинський,- дуже любив її.
Довкола Ірчана громадилися західньо-українські літератори: Гжицький, Бедрик, Загул, Гадзинський, Гаско та наймолодші - Дмитерко, Турчинська, Сопілка.
Вже в Канаді оформився як комуністичний письменник. Був готовий будувати для українського народу й нашої літератури комунізм. Був у 1924 - 1925 роках головою заокеанської філії "Гарту".
Перше його оповідання "Зустріч" було надруковане в газеті "Свобода" (Відень,30.10.1914). Через 4 роки у Львові вийшла перша збірка його новель під заголовком "Сміх Нірвани". Брав активну участь у громадському й літературному житті країни.
Написав 5 п'єс, повісті та велику кількість оповідань. Юрій Смолич завжди виступав першим рецензентом Ірчанових драм тоді, коли письменник був ще в Канаді, і пізніше, коли вже жив на території Совєтської України. Прозові твори й поезії Ірчана друкувалися в різних журналах і альманахах "Всесвіт", "Західня Україна", "Зоря", "Нова громада", "Семафор у майбутнє", "Червоний шлях". Збірку новель "Сміх Нірвани", видану у Львові в 1918 році, підписав ще своїм справжнім прізвищем Андрій Баб'юк.
В Торонті в 1925 році, друкувалися Ірчанові спогади з громадської війни під назвою "В бур'янах". В 1930 році Державне Видавництво в Харкові видало його книжку "З прерій Канади в степи Канади".
Письменник цікавився теж руханкою, про що свідчать його "Ритмічні фізичні вправи для робітничо-фармерської молоді", видані в Вінніпезі 1925 року. Там же тоді появилася драма на 5 дій "Підземна Галичина", але це радше несмачна большевицька агітка.
Кращі є Ірчанові п'єси, з яких "Родина щіткарів", драма на 4 дії, друкована в Вінніпезі 1923 року, довго не сходила із сцени. З інших його творів слід згадати драму "Бунтар" (Син революції) в трьох діях із життя галицького пролетаріату (Нью-Йорк - Львів - Київ, "Культура",1922), "Безробітні", драму в трьох діях (Вінніпег,"Українські робітничі вісті",1923), драматичний етюд на одну дію "Нежданий гість" (Вінніпег,"Пролеткульт",1923), а передусім "Дванадцять", драму в 5 діях, яка нібито "відтворює епізоди революційної боротьби селян Західньої України". Книжка появилася в "Українських Робітничих Вістях" (Вінніпег, 1923). Цю драму за повідомленнями київської преси ставили часто на сценах Івано-Франківської області. Досить добрі є Ірчанові "Фільми революції", популярні в Совєтській Укпаїні.
Радянські лицеміри й брехуни після реабілітації Мирослава Ірчана, відзначили гучно в багатьох містах і селах Західньої України 70-річчя від народження репресованого і розстрілянного Ірчана.Під пером Ірчана оживає дивовижної образності й змістової мускулатури слово, яке ніби обрамлює точні описи місцевості, побуту, характеристики військовиків різних рангів. Тут напрочуд органічно зливаються історичні факти, документальні свідчення, метафоризована мова автора. Ірчан як безпосередній учасник чи очевидець багатьох подій найперше є пунктуальним у зображенні описуваного: ось до хвилин передає він перебіг дій сотні Романа Купчинського, що брала камениці у Львові 8 листопала 1918р. (“…Мигом уставилися стрільці біля вікон, на стриху, в пивниці та проти брами. Ждали ворога. Якийсь час було спокійно. Нараз стрільці зі стриху донесли, що Городецькою вулицею підсуваються ляхи. З пивниці впало кілька вистрілів. На вулиці хтось крикнув, зойкнув і знову тихо… Та вперті ляхи не дали довго ждати на себе і почали підсуватися знову. Наші мовчали, тільки двох хитрих гуцуликів в пивниці своїми цільними вистрілами ломили ноги панкам-ляшкам…”); описує психологічний і моральний стан стрільців Кумошика, Кіха, Будза, отамана Букшованого, підполковника Бізанця, сотників Носковського й Білинкевича.