Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст.
Утвердження ідеї споконвічності українства на своїх землях явно не подобалося адептам радянського літературознавства, які разом із владою плекали антигуманну ідею створення єдиного радянського народу, звичайно, з єдиною російською мовою спілкування, народу, позбавленого власної історичної пам'яті та національної свідомості.
Хоча "Історія літератури" М.Возняка написана на початку 20-х рр., вона була для радянської науки більмом в оці і в пізніші часи, аж до розвалу СРСР [26]. Тому радянські літературознавці не забували підтверджувати свою лояльність до влади саме на критиці поглядів М.Возняка, тим паче, що галицький літературознавець був живий до поч. 50-х рр. і доступний для їхньої голобельної критики. Такий щасливий момент вони ніяк не могли ігнорувати і по черзі протягом десятиріч, уже й після смерті літературознавця, вправлялись у демонстрації вірності марксистсько-ленінській ідеології. Деякі з них навіть вимагали публічного каяття перед усім народом: "Але для того, щоб усунути будь-які непорозуміння, - виголошував у 1950 р. дійсний член АН УРСР М.К.Гудзій, - і для того, щоб, спираючись на науковий авторитет М.С.Возняка, апологети українського націоналізму не знаходили собі підтримки в його працях, йому слід було б прилюдно відмовитись від тієї націоналістичної ідеології і від тих методологічних помилок, якими пройнята його книга" [27, 81].
До кінця 30-х рр. підручник-хрестоматія М.Возняка активно виконував у школах Галичини свою важливу науково-педагогічну справу: він формував історичний світогляд, національну свідомість і високі художні смаки підростаючого покоління українців на кращих зразках національної літератури.
Цікавою і, як виявилося згодом, вдячною справою було видання "Першої лемківської читанки" [28] для малої західної гілочки українського народу - лемків. Ця книжечка, що була розрахована на дітей і дорослих, знайомила їх із історією, культурою і літературою краю, давала спільні історико-етнічні ознаки, що органічно єднали Лемківщину з Україною. Вона була видана у Львові 1934 р. Іваном Тиктором у серії книжок бібліотеки "Наш лемко".
У читанці представлено ряд художніх творів, оповідань і віршів, лемківських письменників - В.Гливи, О.Костаревича, Ю.Тарновича, С.Верхоляка, Г.Маринді, Л.Гірняка та ін., з яких постає трагічна історія маленького народу, відірваного від матері-України. У читанці вміщено рекомендації для успішного ведення сільського господарства, як доглядати за худобою, як написати скаргу тощо. Є навіть анекдоти з народного життя.Видання читанки для лемків носить прогресивний і гуманний характер, як і аналогічні видання для русинів-українців у Воєводині (СР Югославія, м. Нові Сад ). Хоча ця частина українського народу географічно і відірвана державними кордонами від України і за довгий час цієї відірваності там розвинулася власна говірка й своєрідна літературна мова, все ж цей невеличкий народ не забуває свою давню батьківщину, шанує її мову і видатних письменників.
Слід зазначити, що до навчальних посібників, які використовувались на уроках літератури в Галичині, належали науково-популярні історично-літературні дослідження Б.Лепкого, що мали педагогічне призначення. Це, зокрема, "Начерк історії української літератури" (ч.1, 1909 р.; ч. 2, 1912 р.), "Маркіян Шашкевич" (1910 р.), "Нарис української літератури" (1930 р., польською мовою), "Наше письменство" (1941 р.).
Погляд на розвиток методики викладання української літератури в Галичині не може бути повним без урахування тогочасних досягнень методики польської літератури. Та історія впливів на розвиток вітчизняної методики літератури європейських досягнень ще чекає на своїх дослідників. Ми ж обмежуємося деяким переліком та коротким коментарем до праць польських вчених-методистів в Галичині, що до певної міри висвітлює контекст розвитку нашої педагогічної науки на поч. ХХ ст.
Так, зокрема, у польських школах Західної України вчителями-словесниками використовувалися методичні праці таких вчених, як Е.Естковський ("Методика письма і читання"), П.Хмельовський ("Методика історії літератури польської"), Л.Скочиляс ("Як пояснювати поетичні твори в школі", "Вивчення повісті в середній школі"), К.Войцецький ("Літературний розбір у школі. Підручник для вчителів") [29] та ін. Перелічені праці далеко не вичерпують методичних видань для польських вчителів-словесників, але вони, без сумніву, використовувалися польськими вчителями у кінці ХІХ - поч. ХХ ст. у Львові, де й досі з тих часів знаходяться у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. Деякі з них були видані у Львові, деякі - в інших містах Польщі. Загальна їхня спрямованість полягає в допомозі вчителям у викладанні польської літератури: її історії та деяких жанрів.
Так, у посібниках Л.Скочиляса " Вивчення повісті в середній школі" вирішуються актуальні для того часу проблеми навчально-виховного характеру, зокрема такі: