Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст.

У перших десятиліттях ХХ ст. розвиток української освіти в Галичині обумовлювався кількома важливими суспільно-політичними чинниками: перебуванням українських земель з кінця XVIII ст. в Австро-Угорській імперії, а з 20-х рр. ХХ ст. до 1939 р. - у складі Польської держави.

Нелегке становище української освіти на західноукраїнських землях за влади Габсбургів погіршилося в часи польського панування. Поляки ставили офіційну мету ополячити українців, прикладали до цього потужні державні зусилля, але українська політична думка, громадські та політичні організації оперті на, хоча і недовгий, історичний досвід самостійного існування України у 1917-1920 рр. та широке самоврядування українства у попереднє століття в Галичині, чинять активне протиборство. Продовжують існувати і розвиватись українські школи, гімназії, у Львові діє підпільний університет.

Створюються, хоча й під наглядом польських освітянських властей, оригінальні навчальні програми для українського шкільництва, підручники.

У 20-30-х рр. поширюються утраквістичні (двомовні українсько-польські школи). Навіть коли в українській школі було кілька поляків, то школа ставала утраквістичною. То був не найкращий час для українського шкільництва.

Свідки тих подій так згадували про становище української освіти: "В часі польського режиму від половини 1919 до 1939 р. цей стан, очевидно, погіршився, бо народне шкільництво полонізовано на основі права і безправ'я, а в фіктивних українських школах з-правила вчили польські вчителі, які навіть не знали української мови.

Замість Краєвої Шкільної Ради створено уряд Шкільного Куратора для 3-ох східньо-галицьких воєводств: львівського, станіславівського і тернопільського з відсуненням громадського елементу. Куратор підлягав безпосередньо міністрові освіти в Варшаві.

Український народ у боротьбі за шкільництво почав масово закладати приватні українські школи, яким польська влада і польське громадянство ставило всякі перешкоди, правні й фактичні. Отак, українське громадянство мусило платити податок на утримання польських державних шкіл, а крім того удержувати свої приватні школи" [17, 544-545].

У кращих підручниках із літератури того часу реалізовувавалися суспільно-політичні і педагогічні ідеї, вироблені у відносно сприятливих умовах існування української школи в Австро-Угорщині. Українські освітяни, вчені і педагоги, прагнули формувати національно свідомі покоління школярів на кращих патріотично наснажених і високохудожніх творах української літератури і здобутках вітчизняної літературної критики. Хоча, звичайно, так було не завжди.

Початок ХХ ст. характеризувався остаточною перемогою над москвофільськими вподобаннями окремих груп української інтелігенції, орієнтацією українського суспільства на одну українську літературну мову, боротьбою з полонізацією національної школи, прагненням розвивати демократичні принципи освіти.

Цими ідеями були наповнені нові підручники з літератури, що розвивали кращі традиції навчальної книжки, закладені М.Шашкевичем, Я.Головацьким, В.Ковальським, О.Торонським, О.Барвінським, П.Кулішем, О.Огоновським та ін. У ХХ ст. навчальну книжку з літератури удосконалювали західноукраїнські вчені й вчителі Й.Застирець, Ю.Романчук, О.Попович, К.Лучаковський, А.Крушель-ницький, М.Возняк, Б.Лепкий, В.Радзикевич та ін.

Важливе значення для вивчення літератури в школі мали літературознавчі і педагогічні погляди видатного письменника, критика і літературознавця І.Франка. Його літературні огляди, відгуки у пресі на підручники, оцінки стану викладання художнього слова залишаються актуальними для середньої і вищої школи й сьогодні. Художнє слово письменника, його ліричні, епічні та драматичні твори від початку ХХ ст. посіли вагоме місце у підручниках і хрестоматіях, збагачуючи школярів естетичними образами прекрасного, патріотично наснаженим словом, українською національною ідеєю.

Орієнтація на національну ідею пронизувала увесь творчий доробок І.Франка, особливо яскраво спалахнувши у його поетичному слові, зокрема в політичній поезії "Не пора, не пора..."

Не пора, не пора, не пора