Напрямки підручникотворення в західному зарубіжжі

Для учнів старших класів посібником із літератури стала навчальна книжка Дмитра Чуба "Елементи теорії літератури" [25]. Також було надруковано кілька посібників із історії і теорії методики літератури [26].

З творів українських радянських письменників для читанок і підручників вибирались тексти, позбавлені ідеологічної кон'юнктури, уславлення комуністичного режиму тощо. Звичайно, коло цих письменників було надзвичайно вузьким: воно включало із радянського літературного процесу 30-80-х рр. лише ранню творчість Павла Тичини та Максима Рильського, деякі вірші Володимира Сосюри і невеликі уривки із творів Юрія Яновського. З дитячих письменників у читанках можна зустріти твори Н.Забіли, інколи - О.Іваненко та О.Копиленка.

Творів жодного радянського письменника не використано у читанці для третього класу (Нью-Йорк, Б. а., 1966 р.) і в читанці М.Дейко "Про що тирса шелестіла" (1977 р.). Винятком є один твір О.Іваненко (вірш "Пригоди з автобусом") у читанці К.Кисілевського "Українська читанка для V року" (1958 р.) та вірша В.Сосюри "Любіть Україну" у читанці того ж автора для VI року навчання (1967 р.). Теж саме можна сказати і про читанку М.Овчаренко "Золоті ворота", видану вже у 90-х рр. ХХ ст.

Проблеми змісту шкільного підручника гостро хвилювали й керівництво українськими православними парафіяльними школами в США, науково-методичним центром яких стала Шкільна Рада Української Православної Церкви (Баунд-Брук). У квартальнику ради "Наша школа" висувались такі актуальні загальнодидактичні рекомендації (60-і роки ХХ ст. - В.О.) щодо нових навчальних книжок, потрібних для української школи в діаспорі, які б:

"1. давали конкретні і ясні відповіді на всі питання навчальних програм;

2. були українсько-православними за своєю виховно-освітньою спрямованістю;

3. стояли на сучасному науковому рівні даної галузі науки;

4. мали послідовний виклад змісту навчального матеріалу;

5. мали виклад навчальної дисципліни відповідно до програм, вимог загальної дидактики і методики даної дисципліни;

6. були за своїм характером матеріалу розрахованими на міських дітей;

7. були розраховані на психологічну і культурну двокомплектність (українську і американську) наших дітей;

8. були з чітко зформульованими правилами і визначеннями;

9. були добре зовнішньо оформлені - поділ на розділи, підрозділи, різні шрифти, добрий папір, добрі ілюстрації та ін." [27, 4].

На сторінках цього часопису зустрічаються й інші критичні судження щодо вимог до підручника, зокрема з української літератури в діаспорі і в радянській Україні. Так, постійний дописувач до квартальника "Наша школа" педагог Варвара Діберт у цьому зв'язку пише:

"Добрі підручники повинні б дати учителеві досить матеріялу для списування (один з методів навчання письма - В.О.), але, на жаль, такі підручники, видані на еміграції, не досконалі. Підручники ж, що їх випускається на Україні, хоч з методичного боку подають матеріял добре, але сам той матеріал так насичений дешевою комуністичною пропагандою, що абсолютно не надається для вжитку в школах вільного світу, та й мова та правопис за останні роки, в зв'язку з директивами до злиття націй навколо "старшого брата", відійшли від признаних нами норм академічного правопису, що був ухвалений 1929 року" [28, 7].

Основні принципи добору творів для вивчення у середніх класах у післяслові до підручника з української літератури розкриває В.Радзикевич, один із авторів навчальної книжки:"Після другої світової війни, - пише він, - коли вся Україна опинилася під владою московських большевиків, українська література має можність вільно розвиватися тільки в країнах вільного світу. На українських землях письменники за кожну вільну думку й за кожне вільне слово мусять каятися, якщо хочуть вдержатися при житті. Вільна українська літературна творчість розвивається, на щастя, в вільному світі: в З'єднаних Державах Америки, в Канаді, в країнах південної Америки, в Німеччині, Англії, Франції, Еспанії, Італії й Австралії, куди еміґрувало багато визначних письменників. Виринули також нові, молоді таланти. Всі вони продовжують традиції української національної літератури, їхня творчість іде назустріч ясним хвилинам, в'яже українську минувшину з ясними хвилинами майбутності, коли український нарід заживе вільним життям у своїй власній, від нікого незалежній Державі" [29, 152].