Напрямки підручникотворення в західному зарубіжжі

Про цей період життя українських переселенців у перші десятиліття ХХ ст. і подвижницьку просвітницьку діяльність на освітньому полі о. Григорія Грушки розповідає у своєму дослідженні-есе письменник Улас Самчук:

"І любив той добрячий, жартівливий отець своїх людей, допомагав їм чим тільки міг, а головне ширив поміж ними книжки. Виписував те добро зі старого краю, з "Просвіти", з видавництв і розпихав, де тільки міг - продавав, дарував, позичав..." [12, 46].

У Бразилії на початку ХХ ст. використовувалися такі букварі та читанки, видані в "старому світі":

Перший клас: Буквар А.Крушельницького,

Другий клас: друга Читанка А. Крушельницького,

Третій клас: третя Читанка А.Крушельницького,

Четвертий клас: третя Читанка С.Черкасенка.

Інші українознавчі предмети вивчали за підручниками І.Крип'якевича (історія), С.Рудницького (географія), Бер Поля (природознавство) [13, 170].

Та незабаром у нових географічних і суспільних умовах Америки, куди потрапили українські переселенці, підручники з рідного краю вже не могли задовольняти українських дітей і їхніх батьків. Виникла гостра необхідність створення власних читанок і навчальних книжок, які б повніше враховували специфіку життя українства в західному зарубіжжі та рівень національної свідомості українців.

Так, наприклад, В.Зінько у своїй насиченій багатьма документальними фактами монографії "Рідна школа у Бразилії", у матеріалі про історію створення українських букварів-читанок у Бразилії на початку ХХ ст. зазначав, "... що галицькі посібники не надаються до вжитку в Бразилії... Тут нема берези, дуба тощо" [14, 171].

Аналогічною була ситуація і в США, де "наука відбувається на старокрайових підручниках" і незвичайно применшує у дітей поступ у науці. Діти раз-по-раз попадають на слова, котрих не розуміють і які годі їм як слід втовкмачити, бо речей, які поодинокі слова означають, вони ніколи не бачать, приміром, "село" або назви знарядь рільного господарства, яких дитина міського фабричного або копальняного робітника ніколи не бачила" [15, 253].

Закономірно, що така мовна ситуація стала поштовхом до підготовки оригінальних навчальних книжок, які б враховували особливості оточуючого світу.

Пізніше, вже в 40-і рр. ХХ ст., зміст підручників літератури ні з Галичини, ні з Радянської України (це вже був один край із орієнтацією на комуністичні цінності) тим більше не міг задовольняти потреб українських школярів у західній діаспорі з причини різних ідеологічних спрямувань у вихованні і навчанні. Радянський патріотизм та ідеали вільної незалежної України не могли бути поєднаними в підручнику з української літератури для українських дітей у вільному світі.

Таке становище з навчальною книжкою взагалі, і з української літератури зокрема, штовхало педагогічну громадськість української діаспори на створення власних підручників.

Отже, українським педагогам у діаспорі приходилося вирішувати у навчальному процесі актуальні проблеми: мовну, ідеологічну і виховну. З цими завданнями українська освіта в діаспорі успішно справилася.

Питання про перші підручники, видані в діаспорі для української школи, побіжно розглянув у цитованій праці "Українська імміграція в Сполучених Штатах Америки" Ю.Бачинський. Він висвітив ряд проблем, що виникали в українців Америки на шляху до створення українцями в Америці власної навчальної книжки.

Так, наприклад, про умови конкурсу, оголошеного серед українських громад на написання кращих підручників-читанок в американських умовах життя для парафіяльних шкіл українознавства, дослідник історії української еміграції у США писав:"Цей конкурс вимагав уже від обох підручників, щоби були пристосовані до американських обставин і були укладені на взірець відповідних англійських підручників, причім, однак, мали містити ще й короткі відомості про старий край - з географії й історії України" [16, 255].