Напрямки підручникотворення в західному зарубіжжі

Передумови створення підручників у західному українському зарубіжжі (Західна Європа, США, Канада, Бразилія, Аргентина та ін.). Протягом ХХ століття виробилося кілька оригінальних типів підручників із української літератури, зміст і структура яких були зумовлені здобутками українського літературного процесу, досягненнями українства в галузі освіти в метрополії і в діаспорі та особливостями суспільно-культурного життя українських громад у країнах нового поселення. Разом із підручниками розвивається і дитяча книжка, яка слугує загальному літературно-художньому розвитку української дитини в діаспорі.

Зміст підручників літератури, як і навчальних книг із інших предметів, постійно знаходиться у розвитку. І це зрозуміло: змінюється під впливом життя характер українських громад, розвивається педагогіка і шкільна практика, змінюються покоління школярів тощо. Значний вплив на освіту мало усвідомлення українською громадою свого суспільно-культурного становища і призначення в західному світі.

На розвиток українського шкільництва 20-80-х рр. ХХ ст. впливали специфічні стосунки зарубіжного українства з метрополією-батьківщиною: з одного боку, навчання спрямовувалося на плекання народних традицій, на збереження в нових поколіннях історичної пам'яті про минуле України, на виховання підростаючого покоління на подвигах кращих синів народу. З другого, існувало неприйняття зарубіжним українством пануючої в Україні протягом десятиріч комуністичної ідеології та підпорядкованих їй освіті і культурі.

У минулі десятиліття (20-80-і рр. ХХ ст.) влада в Україні накладала табу на досягнення зарубіжного українства в сфері культури й освіти. Українська книжка та й будь-які мистецькі цінності з-за кордону заборонялися для використання в Україні, а їх власники піддавалися репресіям. Образно кажучи, рідна Україна стала для зарубіжного українства злою мачухою. Отже, виникла непереборна колізія: Україна - ненька і Україна - ненависницька сила водночас. Українська педагогічна і методична думки в західному зарубіжжі довгий час існували без зв'язків із метрополією, що в цілому має негативне значення перш за все для повноти розвитку педагогіки в Україні.

Унаслідок такого трагічного для української науки і культури стану стосунків української громади в діаспорі з метрополією науково-методичні працівники в Україні були відмежовані від зарубіжного українства залізною завісою. Українська науково-методична думка в країнах західної півкулі змушена була існувати без будь-якої допомоги з боку Батьківщини, її наукових центрів та ще й при ворожому ставленні до всього зарубіжного офіційної влади в Києві аж до початку 90-х рр. ХХ ст.

Спираючись виключно на власну ініціативу, використовуючи сприятливі демократичні умови існування в країнах поселення, українці змогли створити і розвинути за кордоном власну школу та забезпечити її навчальними книжками належного науково-методичного рівня. Українська література стала провідним предметом вивчення у школах українознавства, бо саме вона всебічно єднала українську діаспору з Батьківщиною, давала потужний заряд до виживання в умовах зарубіжжя.

Слід додати, що після 2-ї світової війни, у зв'язку з величезним припливом до Америки української інтелігенції та заснуванням там письменницьких українських організацій, протягом кількох післявоєнних десятиліть з'явилися десятки нових літературних імен. Творчість цих письменників не була вражена радянською ідеологією, жорстоким тоталітарним режимом. Кращі твори письменників діаспори активно залучались до вивчення в школах українознавства.

Аналіз навчальної книжки в діаспорі дозволяє зробити висновок, що процес створення підручників літератури для початкової та середньої школи західної української діаспори пройшов кілька етапів свого розвитку. Їхній зміст постійно вдосконалювався і розвивався в різних напрямках методики укладання підручників і посібників. Якщо в перші десятиліття ХХ ст. підручники для навчання українських дітей завозилися із Галичини, то з 1917 р. використовувалися і видані міністерствами освіти УНР.Перші переселенці до західного світу не мали можливості з різних причин видавати для українських дітей власні підручники. У перші роки еміграції дорослі послугувались книжками з Батьківщини, де процес їхнього видання був добре налагоджений. Ось який перелік книжок для читання вихідцями з України виявив один із перших дослідників історії українських поселень у Америці Ю.Бачинський: "Сіменович, вибираючись до Сполучених Штатів, повіз із собою книжечки львівської "Просвіти" і видруковані до того часу томи "Історичної Бібліотеки", видаваної Олександром Барвінським, і до курсів для неписьменних "Підручник долегкого і скорого виучення читати і писати молодих і старих", враз із потрібними до того приборами укладу народного вчителя М.Константиновича, а для хорів, які також задумав закладати між іммігрантами, збірник українських квартетів "Кобзар" (виданий у Львові 1884 р.), випущені до того часу випуски "Бібліотеки музикальної" (видаваної у той час кількома учнями львівської академічної гімназії) й інші квартети, які кружляли у той час у відписах між тодішньою українською громадою" [11, 234].

Що ж до навчальної книжки для дітей, зокрема читанок, то їх також у перші десятиліття еміграції до Америки привозили з Галичини.