Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації
Кидається в очі те, що в читанці є твори заборонених у радянський час письменників М.Чернявського, О.Олеся, Б.Грінченка, В.Cамійленка, П.Куліша, Г.Шерстюка та ін. Подаються вірші та маленькі оповідання Т.Шевченка, Марка Вовчка, Л.Глібова, М.Коцюбинського, Я.Щоголіва. Крім того, тут бачимо переклади з російської мови творів О.Пушкіна, М.Сибіряка, С.Бердяєва. Як не дивно, в книжці немає творів, які б так чи інакше підносили німецьких "визволителів".
У Краматорську складна ситуація з підручниками виправлялася у такий спосіб: "Місцеві вчителі склали нові підручники, Краматорська друкарня виготовила їх, і учні початкових шкіл здобули можливість нормально вчитись, маючи у себе на руках книжку відповідного змісту" [19].
Щодо підручників для середніх і старших класів, де вивчається по кілька різних предметів, німецька влада заборонила користуватися радянськими навчальними книжками, натомість було рекомендовано до використання підручники дореволюційні та доби Центральної Ради. Так, зокрема, у Краматорську вчителі у середніх і старших класах користувались "Древней историей" та "Историей средних векав" Іванова, "Историей средних векав" професора Віппера, "Ілюстрованою історією України" М.Грушевського, "Історією українського письменства" С.Єфремова та ін.
У галицькому "Видавництві шкільних книжок" планувалося у перші роки війни видати шкільні підручники, передбачені навчальними програмами. Для розв'язання проблеми підручників для вищих навчальних закладів місцеві українські освітяни хотіли відкрити "Українське наукове видавництво". Воно мало видавати підручники, підготовлені українськими науковцями, а також наукову літературу зарубіжних авторів, перекладену на українську мову.
Та далі планів робота не пішла. Згодом українці зрозуміли колоніальні наміри німців щодо України. Народ побачив, що "політика нацистської влади в Східній Галичині мала яскраво виражений антиукраїнський характер, що було головною причиною розгортання тут руху опору у формі Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії" [там само].
Нові підручники з української літератури для середньої школи за часів німецької окупації так і не вийшли в Україні. Історію з їхньою підготовкою до друку описав донеччанин Д.Кислиця, який після закінчення Луганського педінституту вчився в аспірантурі УНДІПу, а під час окупації був директором київського видавництва "Українська школа", а також входив до групи педагогів, що укладали підручники для школи. Пізніше про свою участь у підготовці навчальних книжок в окупованому Києві він згадував: "До укладачів підручників на запрошення Завітневича (Завітневич Василь Прокопович - директор Київського педінституту - В.О.) я долучився удвох із Михайлом Андрійовичем Жовтобрюхом, ми скомпонували підручник з української мови для ІІІ і IV кляс" [21, 198].
Для перевірки німецькою владою ці підручники були відправлені до Берліна. Та окупанти надрукувати їх не поспішали. Д.Кислиця пише: "Як поїхали наші підручники до Берліну, то там їм і жаба циці дала" [там само, 205].
Отже, у трагічний для України час німецької окупації освіта, хоча й у скороченому, неповному вигляді, продовжувала функціонувати, задовольняючи окремі потреби українського населення. У цей час з'являються нові навчальні книжки - букварі та читанки, в яких на перше місце висувається завдання формування патріотично налаштованих молодих українців. До школи повертаються твори провідних українських письменників ХІХ і ХХ ст., заборонених радянською владою.Незважаючи на важкі суспільно-політичні обставини, породжені черговою окупацією, українська школа продовжувала жити: видавалися підручники, розроблялися новітні концепції навчання і виховання патріотичного спрямування.
Недослідженою сторінкою української школи та підручниковторення залишається період евакуації українських середніх і вищих навчальних закладів у 1941-1943 рр. на схід, до Росії та інших республік СРСР. В "Енциклопедії Українознавства" під редакцією В.Кубійовича цій проблемі відведено всього кілька рядків, які можуть дати поштовх для наукових розвідок вчених: "Під час війни з Німеччиною совєти створили українські школи для евакуйованих українців у Росії (71 в 1942-43); Казахстані (64) й ін. аз. республіках. Також діяли 32 евакуйовані вищі школи УССР. У 1943-44 створено вечірні школи робітничої молоді і школи сільської молоді" [22, 3864].
Як в умовах евакуації жили українська школа і вуз? Яким було підручникотворення? Відповіді на ці та інші питання будуть, певно, знайдені у майбутніх дослідженнях.