Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації
Зауважимо, що німецька влада не мала відношення до цих концептуальних формулювань. Як виявив сучасний автор дослідження про даний період розвитку української освіти П.Мазур, продуцентами цих думок був колишній член уряду УНР М.Стасюк, що редагував одну з маріупольських газет, та провідники українського антифашистського підпілля, яке на Донеччині очолював Є.Стахів. Всі члени маріупольського підпілля, як і М.Стасюк, були згодом знищені німцями. Фашистській владі, як і радянській, не потрібні були свідомі патріоти України.
Патріотичні уявлення про українську школу не були винятковими в часи окупації. У "Краматорській газеті" того ж часу знаходимо аналогічні погляди на українську шкільну справу: "Не може бути жодних сумнівів в тім, - пишеться в одному з матеріалів офіційної міської газети краматорської районної управи за підписом якогось В.Кириченка, - що школа мусить бути суто українською, національною школою. Крім того, що все навчання в ній провадитиметься тільки українською мовою, в процесі роботи дітям послідовно й невпинно повинна прищеплюватись любов до всього українського - до українських борців за визволення своєї батьківщини від більшовизму, до української літератури, мистецтва, українського слова і фольклору" [17].
Зрозуміло, що німецька влада не дала цим ідеям розвитку. Не для того німці прийшли в Україну, щоб відроджувати українську духовність, яку перед тим жорстко нищила інша тоталітарна влада, радянська.
Аналіз легальної української преси в окупованій Східній Галичині провів молодий історик Василь Офіцинський у своїй праці "Політичний розвиток Східної Галичини у складі Німеччини у 1941-1944 рр. (За матеріалами періодичних видань)". Серед багатьох аспектів дослідження автор зупинився і на проблемах української освіти того періоду (Розділ І. "Політико-правова ситуація у Східній Галичині").
В.Офіцинський, зокрема, виявив ряд цікавих фактів, які стосуються процесу підручникотворення цього періоду. Він з'ясував, що, "як не парадоксально, але саме з початком нацистської окупації східногалицьких земель спостерігається швидкий і широкий розвиток української освіти. Так, за повідомленням преси, в Галичині на кінець 1941-1942 навчального року діяло 3105 українських народних шкіл, в яких було 13000 класів, навчалось 495000 учнів, працювало 7700 вчителів. Правда, зазначалось у часописі "Станіславівське слово", для забезпечення повноцінного навчання бракувало 2000 вчителів. У 1942-1943 навчальному році кількість українських шкіл дещо зменшилася. У краї функціонувало 3032 українські школи з 7098 вчителями, які навчали 484730 учнів" [20].
Та деякі "справні цифри" щодо кількісного характеру у відновленні шкільництва дозволили В. Офіцинському в процесі аналізу тогочасної преси прийти до сумних висновків про дійсний стан української освіти. Це, зокрема, висновок про те, що "пріоритетний розвиток в освітній політиці окупаційного режиму на окупованих територіях отримували, як відомо, початкова та професійна освіта" [там само].
Отже, для німців важливою була початкова елементарна освіта, а не середня і вища, тому що їм потрібна була перш за все кваліфікована робоча сила.
Дослідження виявило й такі тенденції освіти в Галичині, як поміркований характер національно-культурної політика Німеччини в цьому регіоні та тільки до певної міри відповідність її національним інтересам українців. Майже така ж сама ситуація, як ми з'ясували, мала місце й у перший період окупації на сході України.Як же стояла справа в окупованій Україні з підручниками? Чи видавались у той час книжки для школи, зокрема підручники з літератури?
У спогадах К.Паньківського ми знаходимо таке свідчення: "Щойно в березні 1944 "Українське видавництво" випустило новозложений зразковий "Буквар" для першого ступеня навчання" [14, 360].
Сучасний дослідник освітніх проблем на сході України під час німецької окупації повідомляє: "...в маріупольському видавництві ім. І.Франка накладом 2 тис. екземплярів був виданий буквар для 1-го класу (до нього увійшли твори Т.Шевченка, Марка Вовчка, Л.Глібова, І.Нечуя -Левицького, Панаса Мирного, Б.Грінченка, О.Олеся), читанки для третього і четвертого років навчання, підручник німецької мови" [15, 62 ].
В Донецькому обласному архіві знаходиться повністю збережена "Читанка для ІІ класу народної школи", яку уклали вчителі м. Слов'янська. Вона була видана 1942 р. У передмові-керівництві для вчителів, зокрема, зазначалося, що "матеріал до читання розташований у ній за порами року: осінь, зима, весна, літо. На перших сторінках вміщено кілька віршів, у яких говориться про любов до рідного краю, до своєї рідної мови. Учитель використає їх після вступної розмови з дітьми про визволення України від більшовицького рабства великим німецьким народом" [18, 1].