Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації
У середині 20-х рр. освітньою громадськістю гостро ставилося питання про українську дитячу книжку, якої так бракувало для дітлахів за влади Російської імперії. Під цим поняттям перш за все розумілася нарисова книжка для дітей із різних галузей знань.
Серед слушних і почасти цікавих пропозицій щодо підготовки таких книжок (зміст, оформлення, особливості сюжетики та тематики тощо) насторожують вимоги, висунуті працівниками "наукпедкомів" НКО УСРР. В одній із ухвал цієї державної установи авторам та укладачам так рекомендується ставитись до фантастичного і вигадки, споконвічних супутників дитинства: "1. Знижуючи фантастику, всяке неправдиве освітлення життя в літературі, ми висуваємо натомість принципи послідовного глибокого реалізму..." і далі: "2. Ми негативно ставимося до сентименталізму, романтизму, відкидаючи таку зовсім непридатну для нас форму, як казка, і дуже обережно мусимо користуватися всякою дитячою літературою "про тварин" [8, 14].
Такий погляд на дитячу книжку у світлі "справжнього наближення до життя" став на багато десятиліть офіційною точкою зору. З 2-ої пол. 20-х рр. з навчальних програм зникають твори, що будили у дітей почуття прекрасного, чуйності до тваринного світу тощо. Так, наприклад, було знято з програм оповідання С.Черкасенка з шахтарського життя "Воронько", яке ще в дореволюційний час стало хрестоматійним і пробуджувало у дітей увагу і любов до братів наших менших - тварин, шахтних коней, які часто гинули в підземних глибинах, виснажені важкою працею.
Та справедливості ради слід відзначити і позитивні сторони "боротьби за навчальну книжку" в радянську епоху у 20-і рр.: поруч із тоталітарною ідеологією, яка настирно та "науково" впроваджувалася в усіх без винятку підручниках, спостерігається поліпшення й удосконалення окремих напрямків підручникотворення.
Так, зокрема, М.Биковець у своєму нарисі "За дитячу книжку і кінофільм" провідною умовою до написання вдалої дитячої книжки не без підстав вважав ситуацію, "коли педагог був би разом із автором книжки". Як приклад він наводить поєднання в особі автора письменника і педагога Б.Грінченка, С.Русову та ін., тобто таких письменників, які "написали свої кращі твори для дітей, перевіряючи свою роботу перш за все на досвіді зі своїми дітьми..." [там само, 8].
Слушними рекомендаціями і для нашого часу залишаються деякі думки вже цитованого В.Голубєва. Він звертав увагу авторів та укладачів навчальної книжки на психолого-педагогічні особливості школярів різного віку, на внутрішні потреби дітей у різні періоди їхнього зростання. "Для прикладу, - писав дослідник, - книжка для молодшого віку повинна дати матеріал конкретний, пройнятий емоціями, написаний дитячою мовою... Дуже є важливим питання про мову і стиль книжки. Важко писати для дітей, тому потрібно досягти того, щоб діти читали в книзі твори, написані дітьми ж... Цим ми полегшимо, між іншим, і процеси читання, т.б. акту, завдяки якому діти одержать з книжки матеріал для переробки його своєю свідомістю: чим більше у знайомих формах мови вони його сприймуть, тим швидше він зробиться для них доступним, тим легше вони будуть його сприймати" [7, 62].
Без сумніву, такий погляд на книжку лунає актуально і в сучасний період, хоча деякий скептицизм викликає пропозиція використовувати в підручниках твори, написані самими дітьми…
Варта уваги й інша рекомендація, яка й сьогодні є нездійсненою мрією багатьох укладачів шкільних підручників. Вона звучить заклично із тих далеких 20-х рр. минулого століття: "Новим підручником може бути названий такий підручник, який дає не тільки новий зміст, але й наштовхує на нові методи роботи вчителя з учнем, викликає останніх на самодіяльність, на дослідження, на творчість, пов'язує знання з працею, з виробництвом, дає вказівки відносно практичних навичок та умінь" [там само, 62].
Та чи потрібен був такий самостійний у своїх мисленнях учень радянській владі, яка з усіх боків обмежувала школярів, студентів і взагалі все населеннями ідеологічними забобонами радянського способу життя? Цікаво й інше: ця красива словесна еквілібристика про учнівську самодіяльність та нові методи навчання з року в рік переходить в теоретичні праці з методики, позначаючи страшну прірву між уявлюваним і реальним станом навчання в радянські часи.З наближенням 30-х рр. політичний клімат у Радянському Союзі починає змінюватись у гірший бік: існуюча на радянський кшталт, хоча і скупа, демократія різко згортається. Й.Сталін і його прибічники добивають рештки опозиції в партії, і влада виходить на відвертий шлях терору по відношенню до "класових ворогів" у різних галузях суспільного життя. В Україні такими виявились перш за все опозиційні партії, які існували ще з часів Центральної Ради, а також майже вся українська інтелігенція, сповнена ще з років незалежної України палкого бажання відродити українську культуру на демократичних, національних засадах. Знищується трудове українське селянство, замордоване голодом 1933 р. У країні уніфікується все суспільне життя.