Підручники з літератури у 50-80-х рр. XX ст. і реформування їх у сучасних умовах (

У роботі О.М.Бандури на рівні кожної паралелі у 5-11 кл. детально розглядається науково-теоретичний зміст завдань і вправ, що подаються у певній класифікації як елементи дидактичного апарату. Зрозуміло, що для укладачів посібників і підручників, кількість яких із кожним роком зростає, ця праця є непересічно важливою.

Одним із досягнень дослідниці є вперше сформульовані в методиці української літератури вимоги до методичного апарату підручників із літератури. Ось головні з них:

- виходити з логіки навчального процесу й самого предмета;

- ураховувати особливості сприймання школярами відповідної вікової групи різного навчального матеріалу (художнього, логічного);

- спонукати учнів виконувати різноманітні розумові операції;

- активізувати уяву й фантазію школярів, збагачувати їхні емоції;

- відповідати рівню розвитку інтелектуальних можливостей учнів, бути посильними їм, ураховувати вже засвоєні вміння і навички здобувати знання;

- визначати кількість запитань і завдань відповідно до кількості часу, відведеного на вивчення даного матеріалу;

- становити частину єдиної системи роботи, що забезпечується в усіх шкільних підручниках із усіх питань, сукупність яких становить процес вивчення літератури в середній школі;

- забезпечити формування в учнів чіткої, достатньо повної системи добре усвідомлених і міцно засвоєних знань, що стає основою естетичного й морального виховання молодого громадянина незалежної України, її трудівника й оборонця [там само, 30].

Цей комплекс вимог до найважливішої складової частини будь-якої навчальної книжки з літератури - методичного апарату - є критеріальною базою успішної побудови завдань, запитань, і, продовжуючи цей ряд, - тестів, які сьогодні успішно знаходять місце в навчальному процесі через засоби комп'ютерних технологій.

У дослідженні "Наукові основи методики літератури", здійсненому групою авторів (О.М.Бандура, О.А.Гальонка, А.В.Градовський) під керівництвом Н.Й.Волошиної [28], поглиблено історичні аспекти розвитку української навчальної книжки з літератури від часів Київської Русі, важливі питання становлення навчальної книжки у ХІХ ст. в Галичині і в Східній Україні. Авторами зроблений детальний аналіз змісту підручників у пореволюційний час в Україні, в роки радянської влади і в 90-і рр. - час становлення незалежної Української держави.

Ця праця розширила відомості про розвиток українських підручників літератури, що був висвітлений у монографії О.Р.Мазуркевича "Нариси з історії методики української літератури" (К., 1961 р.). Історія становлення навчальної книжки з української літератури починає набирати цілісного характеру, збагачуючи тим самим методику літератури як науку.

Разом із тим необхідно зауважити, що найвидатніше досягнення західноукраїнського підручникотвірного процесу в галузі шкільної літератури - підручники О.Барвінського, до речі, схвалені не один раз І.Франком, - оцінюються як "консервативні".

Автори цієї наукової праці додають до писаної історії методики літератури десятки імен відомих і маловідомих укладачів підручників, які працювали на не завжди вдячній ниві шкільного підручникотворення. Цим самим історія важливої галузі методики позбавляється білих плям непам'яті, а знання про вітчизняний підручник стають глибшими.

Останні роки ХХ ст. та перші роки ХХІ ст. в умовах незалежності Української держави покликали до життя новий тип навчальної книжки з літератури. У ряді дискусій, які відбулися на сторінках таких періодичних видань, як "Дивослово", "Українська мова і літератури в школі", "Українська література в школі", "Комп'ютер в школі і сім'ї", а також у дискусії про електронні підручники на одному з сайтів українського Інтернету, яскраво засвідчено важливість удосконалення і радикальної зміни підручникових видань [29].