Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі

· Ясність у питаннях націоналізму та інтернаціоналізму. Ніякі напівзасоби, ніяка ставка на інтернаціонал, федерацію, автономію, не допоможуть. Метою націоналістів є Українська держава, міцна й могутня;

· Критика кволості української політичної думки. Безжалісні закиди до українофілів та соціал-демократів;

· Питання української національної духовності, сильної і волюнтаристичної сьогодні і в минулому;

· Поточні питання стратегії і тактики – легальні чи підпільні форми боротьби (Донцов схилявся до другого), як організувати широкі маси в підпіллі (“Маса чи провід”) тощо.

Усі ці питання у 1929 році на Першому Великому Зборі ОУН були затверджені як основні ідеологічні засади Організації.

Хоч Донцов і залишався “незалежним ідеологом” проте до кінця свого життя зберігав тісні стосунки з лідером ОУН полковником Євгеном Коновальцем (за підтримки останнього і виходив “ЛHB”, витвір Донцова), чільними діячами УВО, а згодом ОУН.

Його авторитет як найбільшого мислителя – націоналіста завжди шанувався Організацією. Відхід від ідейних принципів націоналізму, сформульованих Донцовим, вважався відступом, помилкою, опортунізмом.

Слід також зазначити, що Донцов у своїй публіцистиці, критикуючи УНДО, ЗП УГВР, ОУН(з) та інші ліберал-демократичні формації, не робить жодного закиду ОУН. Навпаки, він протиставляє звитяжну боротьбу ОУН-УПА пустопорожній балаканині емігрантських партійних лідерів.“Двійкарі”, закидаючи Донцову „політичну аморальність”, не наводять жодного факту з цього приводу. Натомість на сторінках їх видань можна побачити лише роздуми про “демократію”, “перехід до безкласового суспільства”, “еволюцію ОУН у партію” і обурення, чому Донцов цього не підтримує. Зрозуміло, що Дмитро Донцов, пам’ятаючи, що саме ці та їм подібні “ідеї” призвели до поразки національно-визвольних змагань 1917-1921рр., не міг погодитися з “двійкарями”.

Кажуть: Донцов суперечливий. Але для багатьох таким був і Шевченко. Тому суперечливі не Шевченко і Донцов: слід шукати причину не в них, а в роздвоєнні власного світогляду.

Ще одним свідченням значимості й постійної актуальності творів Донцова є те, що комуністичні ідеологи так і не наважилися полемізувати з ним: його тільки лаяли. Бо ж полемізувати – означало б опосередковано знайомити читачів з його думками, ідеологіями, оцінками, висновками, що було смертельно небезпечним для системи. Тому проти Донцова було вжито метод замовчування.

Як завершення використаю слова д-ра Богдана Стебельського, сказані ним до 80-ти річчя з дня народження Донцова: “З ідей Донцова зродилися “лицарі абсурду”, того чину, що є так дуже на потребу сьогодні, що завтра буде вирішувати, а в духовній і моральній площині вже вирішує долю цілого людства. Від того чи ідеї, що їх пропагує Донцов і які здійснює Коновалець, Бандера, Шухевич, вояки ОУН-УПА і які продовжують реалізовувати тисячі безіменних воїнів революції, від ідей революції залежатиме, чи людина на цій земній кулі переможе сили зла, а чи в компромісі з ним перестане бути людиною”.

Тарас Максименко, МНК, м.Рівне

Література, що була використана для написання доповіді:

1. Д. Донцов “Підстави нашої політики”, Відень. 1921

2. Д. Донцов “Дух нашої давнини”, Дрогобич, 1991

3. Д. Донцов “За яку революцію”, Мюнхен, 1957

4. Д. Донцов “Єдине, що є на потребу”, Київ 2002