Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного “Тигролови”
Вчитель. І от Григорій виривається з експресу смерті. Що зробило Г. Многогрішного символом? Символом чого?
Учень. З волі автора Г. Многогрішний здійснює неможливе – вистрибує майже у смерті із черева скаженого дракона і цим божевільним протестом підживлює в тисячах знеособлених в’язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють “ліпше вмерти біжучі, ніж жити гниючи!”. Для побратимів по нещастю Григорій стає “символом непокірної і гордої молодості, символом тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни”.
Вчитель Хто ще їде цим же експресом?
Учень. Цим же експресом – тільки на інше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин “Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі най ексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим...”
Піднімається учень, одягнений у форму майора НКВС:
- Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх.
Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим.
Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини.
Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс.
Диявол, диявол. Я його знайду (б’є кулаком по столу) і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.
Многогрішний (Учень говорить із протилежного кінця класу).
Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.
Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини?
Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону – смерть, але помилився.Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам’ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб’ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам.
Вчитель. Так письменник розширює змістове навантаження назви твору підтекстом: в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.
Коли людина переслідує іншу людину за любов до отчого краю, то це вже є свідченням патологічних процесів у суспільстві.
Тепер Григорій поряд із основною проблемою свого життя – не залишитись нулем в історії, ставить ще одну – знищити Медвина як зло.