Ліна Костенко (Народилася в 1930 році)

Поетичне суцвіття Ліни Костенко навіть за несприятливих обставин («бите холодами») все-таки дало добру зав'язь: перші книжки її помітив читач, взяла близько до серця молода чита­цька громада. Скажемо одразу: була й інша реакція на появу в українському письменстві імен молодих талановитих поетів, які нині стали гордістю нашого народу, їх шельмували і звину­вачували на всіляких апаратних засіданнях, пленумах, нара­дах у формалізмі, абстракціонізмі та інших -ізмах. Назива­лися імена Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ліни Кос­тенко. Але

... то нічого, що чигали круки, 3 такого болю і з такої муки

що проминуло так багато літ. душа не створить бутафорський плід.

Адже «душа належить людству і епохам».

У вірші «Доля» поетеса розмірковує про свою літературну і громадянську позицію, про ту ношу, яку вона взяла на свої жіночі плечі. Вона з самого початку свого шляху в літературі була свідома свого високого покликання:

«Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати» Поезія і правда — два кольори прапора творчої лабораторії Ліни Костенко, їм поклялася вона чесно і до останку служити. По-лицарськи сміливо і гордо вона заявила:

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться —

у мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.На Україну тим часом упала чорна хмара стагнації та за­стою. Всяке живе слово, яке не вкладалося у тісні рамки вузько­лобого думання примітивних критиків і сумнівних поцінувачів духовних багатств народу, безжально притоптувалося. На Ліну Костенко впало покарання, яке могло статися хіба що в часи середньовічної інквізиції. Поетесу спробували відірвати, затис­нути, сховати від народу: шістнадцять років новітні яничари удавали, що такого поета як Ліна Костенко просто не існує. Так, її книгу поезій «Зоряний інтеграл» (1963), понівечену, але все-таки набрану, було наказано розсипати. Така ж доля спіткала і наступну збірку «Княжа гора» (1976): її теж за владним повелінням згори було розсипано. Тільки вряди-годи протягом шістнадцяти років у газетах і журналах появлялись невеликі добірки віршів Ліни Костенко. Мужня жінка, мати двох дітей не мала майже ніяких засобів до існування. І все ж таки твори­ла! Тепер з виходом великого тому її «Вибраного» (1989) ми дістали змогу прочитати доробок Ліни Костенко того сумного періоду.

Вірш «Альтернатива барикад» — один з програмних творів Ліни Костенко шістдесятих років. У ньому читаємо рядки, які самі за себе говорять:

Мужність не дається напрокат.

Не бува барокко барикад...

Смерть — це ще не поразка.

В переможних боях теж бувають полеглі.

Вражає щирим уболіванням за долю культури українського народу вірш «Заворожи мені, волхве!..»

Звертаючись до «респектабельних пілігримів» (мандрівни­ків), поетеса їх запитує: «Що писав би Шевченко в тридцять третьому, в тридцять сьомому роках? Певно, побувавши в Коса-ралі, побував би ще й на Соловках, а потім був би реабілітова­ний. Хоч посмертно, зате — своевременно».