Станіслав Лем. Життя і творчість

Між іншим, цей останній психоаналітичний мотив «Соляріса» створює романові додаткові плюси в очах поціновувачів «серйозної» літератури. Адже «Соляріс» виявляється не тільки романом про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та безсилля науки — це також твір про безпорадність людини як психічної істоти, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими бажаннями. У цьому світлі справа контакту з загадковою істотою поступається місцем внутрішнім проблемам людини, яка навіть у далекому космосі не може позбутися нищівного голосу своєї пам’яті й безнастанно продовжує переживати свою суто людську драму. Тож як можна зрозуміти інші істоти, якщо людина не здатна збагнути навіть самої себе, дійти згоди з власним сумлінням, чи має вона право вирушати у космос, не розв’язавши своїх банальних земних проблем?

«Соляріс» відкриває одну з наскрізних в творчості письменника тем — неможливість контакту людини з іншим, відмінним від неї розумом, її вимушена самотність у Космосі. Романи «Непереможний», «Голос Бога», «Фіаско» являють нам чергові спроби людства «вийти з себе», поглянути на себе очима іншої свідомості, впевнитися, що воно не є єдиним проблиском розуму в порожньому й байдужому, «немудрому» Всесвіті. По суті, Лем говорить про невиліковний соліпсизм людини, самотньої під Сонцем і Місяцем — навіть без космічних подорожей, людини, яка постійно шукає контакту й порозуміння зі своїми ближніми, з суспільством, долею й Богом. Навіть якщо Він не існує. А в цьому письменник — атеїст і емпірик сучасної епохи — переконаний; його вперта невіра в парапсихічні явища тепер, на початку ХХІ століття, вже межує з кокетством.Отже, відкинувши екзотичні декорації, може виявитись, що «Соляріс» є романом про сучасну людину і міжлюдські стосунки. Як сказав один з героїв твору, Снаут: «Ми не шукаємо нікого, крім людей. Нам не треба інших світів. Нам треба дзеркал. Ми не знаємо, що робити з тими іншими світами. Нам вистачає одного, нашого, та й ним уже давимось». Чи справді ми намагаємся зрозуміти іншу людину, чи тільки заглядаємо в неї, як у дзеркало, бажаючи побачити там своє відображення? Науково-фантастичний жанр дозволяє Лемові проникнути в таємниці людської природи, в закапелки її підсвідомості ще ефектніше, ніж це вдається реалістично- психологічному роману.

«Повернення з зірок» є одним з небагатьох творів, що показує майбутнє земної цивілізації — в тому її варіанті, в якому прийдешні земляни повністю відмовляються від космічних досліджень і присвячують себе побудові вигідного й безпечного життя на своїй планеті. Перед героями, що після ста двадцяти років космічних подорожей повернулись додому, постає дивне видовище: матеріальна цивілізація на Землі виросла до абсурдного буйства розкошів, люди плавають у добробуті й розвагах без найменшої праці й турбот про майбутнє. Вдалося знищити не тільки будь-які загрози бездумному щасливому життю на планеті — за допомогою так званої «бетризації» ліквідовано навіть притаманні людині агресивні інстинкти.

Але у мандрівників з «минулого» світ матеріальних розкошів не викликає захвату. «Я прагнув написати роман про майбутнє, але не про таке, яким хотів би його бачити, а про таке, якого слід остерігатись», — визнає автор. У «Поверненні з зірок» перед читачем постає образ найпоширеніших уявлень про споживацьке суспільство майбутнього. Але для Лема це життя, цілком позбавлене сенсу, окрадене з усіх своїх вартостей — життя скаліченої бездумної особистості в абсолютному комфорті і безпеці. «Там, де все можна отримати без праці, будь-яка цінність втрачає свій сенс». Письменник стверджує, що людина, єдиним бажанням якої є перетворення в янгола, стає істотою, котра звільняється в такий спосіб не тільки від страждань і трагедій, а й від надій і прагнень осягати важчі цілі.

Іншу, хоча у суті своїй дуже подібну версію майбутнього, являє нам роман «Катар». Твір є застереженням перед цивілізацією, яка за допомогою різноманітних «поліпшень», що впроваджувались у повсякденне людське життя, настільки ускладнила світ, що вирішальним чинником в усьому стає тільки сліпий випадок. У романі представлена цілком реальна ситуація, коли вживання великої кількості хімічних препаратів з лікувальною, косметичною чи гіґієнічною метою призводить до летальних наслідків. Сам по собі кожен з цих препаратів є безпечним і корисним, але в «лотерейно згущеному світі» вони можуть скластись у композиції, що можуть становити смертельну загрозу.

Цікаво, що сам Лем більше цінує твори, написані в жанрі фантастично-наукового гротеску, хоча зарахування їх до science fiction вважає непорозумінням. Найкращим своїм твором письменник називає «Кіберіаду» — цикл оповідань, своєрідним «вступом» до якого стали також «Казки роботів». Лем, у властивій для нього алегоричній формі, показує світ, з першого погляду, цілковито нелюдський — світ розумних машин, а людина з’являється тут тільки як негативний герой фантастичних оповідей. Але не випадково ці казки написані для дорослих «роботів»: незважаючи на всю відразу роботів до людей, їхній машинний світ упорядковано в людський спосіб. Роботи так давно запанували над світом, що багато хто з молодшого покоління вже не вірить, що людина взагалі коли-небудь існувала — вона стала темою міфів, казок і легенд. Зрештою, і сам світ роботів описано автором з широким використанням цілком «людських» казок і міфів: тут легко розпізнати добрих і злих, мудрих і дурних володарів, жорстоких красунь і героїчних юнаків, добро тут перемагає зло, а підступи мають виправдання тільки в служінні добрим справам. У світі роботів залишились усі одвічні людські проблеми й антагонізми — тиранія, насилля, злочинність, глупота і безправ’я. Тож «Кіберіаду» можна прочитати як чергову Лемову сатиру на сучасну дійсність, людську мегаломанію і переконання в силі свого розуму.Особливістю «Кіберіади» є також дотепність і гумор, які полягають, зокрема, в поєднанні гетерогенних елементів, що традиційно й логічно є непоєднуваними. Цей прийом, який відомий польський поет Станіслав Бараньчак назвав «анахронічною контамінацією», стосується як упізнаваних для читача жанрових особливостей, так і мови твору й способу побудови художнього світу. Комічний ефект виникає з зустрічі в одному творі жанрів казки і наукової фантастики, епосу, героїкокомічної поеми й філософської повісті. Оповідання виповнені влучними неологізмами, особливо з частками «кібер » та «електро-» (електлицар, кіберотика), на рівні стилістики та фразеології дотепним здається використання слів з машинного світу в типових для казок реченнєвих формулах. У цьому аспекті «Кіберіада» просто межує з поезією, через це навіть найгеніальніші переклади не втримують, на жаль, великої частини змісту оригіналу.