Станіслав Лем. Життя і творчість

Найбільш відомий у світі польський письменник Станіслав Лем міг би не народитись, якби не один єврейський перукар у невеликому містечку на Західній Україні, який вступився за майбутнього батька майбутнього ж таки письменника, коли червоні провадили того під конвоєм, щоб, як офіцера, розстріляти. Лікаря Самуеля Лема перукар знав ще зі Львова, там і народився Станіслав Лем — було це далекого 12 вересня 1921 року. Тут у 1939 році Станіслав закінчив школу і вступив на медичний факультет Львівського університету, але продовжувати навчання мусив уже по війні, у Ягеллонському університеті в Кракові.

Своє львівське дитинство описав письменник у книзі спогадів «Високий Замок» (український переклад — видавництво «Піраміда», 2002). У гімназії Лем вивчав і українську мову, причому й тепер володіє нею непогано. «Високий замок» є своєрідною міфологією дитинства: Львів назавжди залишився для письменника отим «дитячим» польським Львовом, і те, що сталось із містом під час радянської влади, вже не входить до біографії Лема, є неприйнятним для нього — це вже не його Львів. Саме тому письменник ніколи не хотів відвідати повоєнний Львів, хоча й не мав, і не має антиукраїнських настроїв. Подібно як Єжи Ґєдройць, редактор славетного паризького часопису «Культура», Лем вважає, що «Україну треба підтримувати, бо її незалежність є одним із гарантів нашої незалежності».

С. Лем є не тільки польським, а частково й українським письменником… Він народився в 1921 році у Львові, більшу частину життя прожив у Кракові, тепер мешкає у Відні. Хтозна, можливо, сентиментом до «малої батьківщини» можна пояснити те, що два роки тому обтяжений роками і славою письменник, що перебував тоді в Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, набагато поважнішим особам. Польська критика завжди наголошувала на нечуваному «галицизмі» Лема, особливо помітному в манері жартувати. Ще хочеться нагадати, що в 1966-му прозаїк написав роман «Високий Замок» — дуже нетипові спогади зі свого львівського дитинства.

Станіслав Лем — автор близько 50 книжок наукової фантастики, він належить до найбільш читабельних польських письменників у світі (враховуючи й Генрика Сенкевича). Його вплив на людські уми є просто колосальним: космонавти свідчать, що стали ними завдяки творам Станіслава Лема, під впливом цього письменника безліч майбутніх творців літератури science fiction взялися за перо. Така масова читабельність і популярність, а також жанр, в якому працює автор (а він досі пише), завжди були причиною просто-таки сміхотворного — натужного визнання Лема як творця серйозної літератури. Сьогодні вже ніхто не вагається назвати його великим письменником, зате сам Лем, прозове письмо якого зупинилося між есе і фабулою, понаписував про наукову фантастику що тільки міг найгіршого. Автор вкрай негативно висловився про свою ранню творчість, засудивши її за дешеве трюкацтво, пласкість і схематизм персонажів, за повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника викликали найбільший резонанс любителів фантастичного жанру. Інша річ, що сам письменник не захотів задовольняти дешеві смаки.

Дебют Станіслава Лема був подвійним: молодий лікар написав медичну працю про функції людського мозку та роман «Людина з Марса» (1946) — оці його дві іпостасі, белетриста й ученого-натураліста, присутні у кожному творі. Науково-фантастична література належить до так званої популярної, або масової, виробивши в собі певні стереотипні ходи й мотиви — поява на нашій планеті гостей із Космосу, залежність людини від витворів її ж розуму (бунти роботів, комп’ютерних систем, ядерні катастрофи), незвичні форми життя на інших планетах, космічні війни між цивілізаціями тощо. Лише в перших своїх книжках («Астронавти», «Сезам та інші оповідання», «Хмара Маґелана») Лем поділяє футуристичні захоплення ентеепу та соцреалістичні формули безоглядної віри в нову, прийдешню цивілізацію. Але вже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» (1957) шаблони популярного жанру стають лише претекстом для справжньої «лемівської» проблематики, пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, на місце захоплень приходять іронія й ґротеск.До речі, саме ґротеск найсильніше єднає Лема з традиціями польської літератури. А безнастанна гра з літературними формами й жанрами, жартівливі й гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма в поєднанні з розважальними прийомами та глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту дозволяють говорити про присутність постмодерного начала в творчості письменника. Це начало покликане руйнувати ефект «наївної правдивості» зображених у творі «реалій» майбутнього: герої творів Лема, в яких відчутний дух середньовічних рицарів, розмовляють архаїчною мовою й наділені такою ж середньовічною свідомістю, їхні імена — Трурль, Кляпауцій — є гротесковими, як і образ пілота Тіхого, що чимось нагадує Мюнхґаузена. Футурологічні параболи Лема мали часто не просто соціальний, а політичний відтінок. Так було в романі «Щоденник, знайдений у ванні» (1961) — репортаж з якогось підземного «третього Пентагону», інституції, що сама за собою шпигує й сама із собою бореться. Того ж року з’явився найвідоміший роман Лема — «Соляріс», на основі якого Андрій Тарковський у 1973 році знімає фільм.

Катастрофічна, а почасти й екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми — проза, нарис, есе. Письменник експериментує з різноманітними суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку нашої цивілізації, неминуче доходячи єдиного висновку — про обмеженість людського пізнання, про безконечну малість і ницість людини, про згубний характер її розуму. Проблематика творів Лема виростає з обмеженої природи людини й безкінечності часу, космосу, пустки. Письменник твердить, що дійсність така, якою вона уявляється людині, є лише функцією випадку: звичайні події і явища, які мають для нас причинно-наслідковий характер, це тільки гра випадковостей, узагальнена статистикою, і за ними не стоїть жодна цілеспрямована діяльність.