Голодомор в українській поезій і прозі

Та ти — не виграшка природи,

не примха лиш земних стихій —

ти не загинеш, мій народе,

пісняр, мудрець і гречкосій.

Бо вірю: судні дні недаром

твій чорний рай зняли пожаром

і пломінь слупами росте,

сполучуючи з небом степ.

І небо сходить на країну

крізь зойк заліз, крізь звіра рик,

крізь дим руїни — Україну

новий узріє чоловік.

· · ·

Тричі “шугав безчолий голод” Україною: 1921—1922, 1932—1933, 1946—1947 рр. Найнемилосердніший, найстрашніший, безперечно — 1932—1933 рр. Це був справжній голодокіс, мор, що забрав життя мільйонів українців (учені ще досі не визначили число його жертв). А скільки дітей не народилося в Україні? Вони ж могли побачити світ, коли б не голод… Штучний, запланований у Москві, він прийшов разом з більшовиками, разом з колективізацією. Нова влада з її класовою ненавистю, богохульством, безкультур’ям порушила усталений сільський уклад з його християнськими заповітами, вірою у Бога. Людям здавалося, що прийшов страшний звір, антихрист — Ящур, і все руйнує, знищує, випалює, виморює.

Але годі було говорити це вголос, серед чужих. Страх, який принесла більшовицька влада, скував усім уста, наклав на них печать мовчазних мук… Ще й досі офіційно не осуджено тоталітарний сталінський режим з його голодоморами та Гулагами.

Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману “Марія” Улас Самчук.1Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі.Як син і виразник інтересів українського селянства, письменник зразу ж вловив увесь розмах нашої національної трагедії. Високого трагедійного звучання твір набуває поступово. З перших сторінок іде навіть трохи ідилічний опис життя і побуту українських селян з їх буднями і святами, радощами і клопотами. Зовсім інше, моторошне враження справляють останні розділи роману. Автор підносить їх до рівня трагедійного національного епосу: всі головні герої — гинуть. Особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї України. Образ Марії — найбільш ємний і значущий. Автор продумав усе до деталей, починаючи з біблійного імені. Жодного разу ніхто в романі не назвав її Марійкою чи Марусею. Від колиски і до жахливої і голодної смерті вона — Марія. “Коли ж її тепла і радісна мати селянка Оксана виймала з довгої пазухи груди, Марія здалеку відчувала їх, моргала усточками й намагалася продерти свої майбутні оченята…2 Тридцять днів гаснула сама Марія — покинута, одинока”.3

Жахи цієї смерті У.Самчук змальовує з такою документальною точністю, що ми спізнали лише в останні роки зі спогадів очевидців та жертв голодомору, які залишилися живими і змогли “заговорити” лише у незалежній Україні.